не хочу брехати, – сказала йому графиня, прибувши до Мілана. – Я була б рада покохати так, як кохала в двадцять два роки, але мені вже за тридцять. Я бачила, як на очах розвалювалося те, що здавалось мені вічним! Але я відчуваю до вас ніжну дружбу, безмежну довіру і ставлю вас над усіх чоловіків». Графиня гадала, що каже цілком щиро, а проте наприкінці своїх запевнень вона дещо покривила душею. Фабріціо, при бажанні, можливо, взяв би гору над усіма іншими в її серці. Зате в очах Моски Фабріціо був лише дитям. Через три дні по від'їзді юного шаленця до Новари граф прибув у Мілан і поспішив одвідати барона Біндера, щоб поклопотатися про хлопця. Одначе сам він вважав вигнання неминучим.
Моска прибув до Мілана не сам, він привіз у своїй колясці герцога Сансеверіну-Таксіса. Це був гожий шістдесятивосьмирічний дідок, шпакуватий, досить ґречний і охайний, дуже багатий, але не дуже родовитий. Дід його на посаді головного відкупника податків пармського князівства нажив мільйони. Його батько домігся призначення посланником пармського принца при H *** дворі завдяки таким доказам: «Ваша високість, ви даєте послові при H *** дворі тридцять тисяч франків платні, і він там здається постаттю досить жалюгідною. Якби ви призначили на цю посаду мене, я задовольнився б шістьма тисячами франків на рік, видатки ж мої при H *** дворі не опускатимуться нижче ста тисяч франків. Крім того, мій управитель вноситиме щороку до каси пармського міністерства закордонних справ двадцять тисяч франків. На таку суму можна при мені утримувати будь-якого секретаря посольства, і я нітрохи не цікавитимуся дипломатичними таємницями, якщо він такі матиме. Моя мета лише додати блиску своєму свіжоспеченому дворянству і надати йому ваги, діставши таку важливу посаду в нашій країні».
Теперішній герцог, син цього посла, зовсім по-дурному записався в напівліберали і ось уже два роки був сам не свій. За Наполеона він втратив два чи три мільйони, вперто бажаючи не вертатись на батьківщину, а проте після відновлення ладу в Європі не зумів добитися орденської стрічки, що оздоблювала груди його батька, і його сушила туга за цією нагородою.
В Італії слідом за коханням приходить щирість, і в стосунках між коханцями вже нема ніякого марнославства. Тому граф сказав коханій жінці відверто:
– Я хочу поділитися з вами двома-трьома планами влаштування спільного життя. Всі вони добре розроблені, я думаю над цим уже три місяці.
Перший план: я йду у відставку, і ми живемо собі з буржуазним достатком у Мілані або у Флоренції чи Неаполі, коротше, де захочете. Ми матимем п'ятнадцять тисяч ліврів ренти, не рахуючи добродійства принца, яке припиниться не зразу.
Другий план: ви приїжджаєте до князівства, де я маю владу, купуєте якийсь маєток, наприклад, Сакку, там гарний будиночок на лісистій горі над По. Купчу можна оформити через тиждень. Принц наблизить вас до двору. Але тут постає неабияка завада. При дворі вас приймуть добре – побоюючись мене, ніхто й оком не моргне. До того ж принцеса вважає себе нещасливою,