прокинуться, кинули мене, мерзотники!»
Ірка побажала старій одужання та стрибнула в таксі, той номер набирала кілька разів, поки їхала.
Певне, що з впертості або зі співчуття до старої. Нарешті відповів сонний чоловічий голос, котрому Ірка наказала провідати стару, за що була смачно послана. Ірка не вгамувалася і відправила нецензурну смс-ку
Вранці до лікарні поїхала мати, Сергійович її не впізнавав, називав Галею (мова до нього повернулася після сказаного вночі першого слова), а сусіда по палаті – Славіком. Знову обгидив постіль, але вже потім все поривався встати і за допомогою мами сходив до туалету. Потім забажав помідора та кислого яблука. Помідор мама йому там купила, вибігала на двір, де стояли овочеві ятки. А яблука мочені купила Ірка, коли поверталася з роботи, щоб допомогти вивозити Сергійовича. Мати звозила його на томографію, щоб переконатися точніше, є пошкодження мозку чи нема. Це був останній із призначених лікаркою аналізів.
Нова ранкова лікарка, всміхнена, бо не втомлена цією ніччю, подивилася на всі результати аналізів (томограму, кардіограму, кров, рентген грудини та шлунка) і сказала, що це не що інше, як біла гарячка. Алкогольний делірій. Ірка не знала, що біла гарячка називається саме так. Алкогольний делірій. Дивно, але й перша, й друга назва, народна та наукова, більш нагадували назви квітів. Ірка уявила, як це могло виглядати, потім довго витрушувала свої уявлення з голови. Жестами та звичками вона також нестерпно нагадувала Сергійовича.
Покази кардіограми та томографії були нормальними, відповідно до віку. Тоді завідувачка відділення сказала, що Сергійовича треба терміново відправляти додому, в неї тут не божевільня, не витверезник, не санаторій. «Хворих класти нема куди». Ірка традиційно запропонувала гроші, бо боялася за Сергійовича, хотіла, щоб його ще прокололи, прокапали, але завідувачка категорично відмовилася.
Поки мати вдягала Сергійовича, який вже її упізнавав, але ставився вкрай недовірливо, той уголос повідомив, як її звати, і збагнув, що він в лікарні, хоча, як туди потрапив і навіщо, не розумів. На Ірку він мовчки зиркав, хоча вона усміхалася йому та примовляла, що все буде добре. Ірка любила позитивні примовляння. Це заспокоювало насамперед її саму.
Вона викликала таксі, санітарка допомогла вивезти Сергійовича з лікарні на інвалідному візку. Сергійович побачив на подвір'ї молодого чоловіка, що палив, і почав до нього чіплятися, запитував, чий він син, запитував, чи в нього є син, чи не бачив він Славіка, а потім почав вициганювати цигарку. Ірка його ледь вгамувала.
Таксист виявився гарним хлопцем, кинувся допомагати жінкам та стариганю на візку. Він подумав, що в Сергійовича остання стадія онкології, доживає старенький, співчував дуже Ірці, жалів, розповідав, як довго лікували від раку і як вмирав його батько. Ірка не стала йому заперечувати, їй було соромно. Важко було закреслити цю емоційну щирість, співчуття та бажання допомогти словами: «У нього не рак, у нього біла гарячка».
Ірка