жадання жіночої плоті. І отут, на чистій хрусткій постелі, здобув він другу за день перемогу в любовній битві, перемогу не солодшу, та потрібну – як знак переконання в бажаності й певності сили.
За вечерею, куди його, як героя дня, було запрошено на пропозицію герцога, він уловив стурбований погляд герцогині – й вознісся подумки до неба, закоханий і щасливий.
А вночі зайняв пост під вікном кімнати, відведеної для гостей, і був винагороджений спершу тінню на склі, а потім неземним видінням донни в пеньюарі з розпущеним волоссям. Отут би йому й піти, та прагнення побачити більше дало результат – він побачив навіть те, що бачити було не варто. За плечима донни Анни з’явився герцог. Втопив руки в розпущене волосся, обхопив долонями закинуту назад голову, припав губами спершу до вуст, потім до шиї… Звичним рухом господаря посунув з плечей пеньюар, звільнив груди. Енріко кусав губи, щоб не закричати – геть, геть, не займай, моє! Та руки герцога звично пестили господні яблука, про які він навіть мріяти боявся, лише на одну коротку мить відчув плечем сьогодні у кареті. Від самої лише згадки перехопило подих.
Тіло Анни, тонке, звабне, чітко окреслювалося на тлі свічок у профіль, наче навмисно для того, щоб довести непрошеного глядача до шаленства. Руки герцога ніжно торкалися то спини, то шиї, то грудей оголеної, немов на показ, жінки, збуджуючи у ній тремтіння, відчутне й видиме на віддалі. Нарешті її руки обвилися довкола чоловікових плечей і почувся, а може, він тільки уявив собі, хрипкий стогін і скрип ліжка під двома тілами у любовній сутичці.
Енріко в безсилій люті зламав гілку трояндового куща, боляче поколов пальці, та цей біль не йшов до порівняння із тією мукою, якої завдавав звук старого дерева, справжній чи уявний, у спальні гостей…
– Пане, у вас відкрилася рана? – аж злякалася вигляду крові на його долоні покоївка, та сама.
– Ні. Але зараз відкриється! Ходи до мене!
Енріко майже грубо, зовсім не так, як герцог, затягнув необачну (а може, занадто обачну?) дівчину до своєї кімнати, кинув її на ліжко, задер спідницю. М’яв руками груди, божеволіючи від того, що вони м’які й великі, зовсім не такі, як у божественного нічного видіння. Впивався в них вустами, кусав у нападі ніжності й люті. Розкинув широко повні дівочі стегна, угруз поміж них глибоко, іще глибше, іще… Відчув, як його засмоктує чорна порожнеча нелюбовного екстазу. Звільнитися, звільнитися, звільнитися… Хай грубо, хай чорно, хай з нелюбові… Лише коли ліжко задвигтіло від скажених поштовхів його несамовитості, поволі заспокоївся.
– О мій пане, які ви ніжні! – осмикнула спідницю покоївка, розпашіла й цілком задоволена його грубим наскоком, коли він, заховавши обличчя в подушку, кусав губи, боляче переживаючи це перше у своєму солдатському досвіді зґвалтування.
Того вечора Енріко зрозумів, що життя іще складніше, ніж розповідав йому батько, а кохання – не тільки радість.
Дорога додому видалася йому надто довгою. Герцог із замку Ортадос подався