котрий не раз користувався моєю поінформованістю лондонського злочинного світу. Я спитав його, хто такий Аб Слейн. Він мені відповів: «Найнебезпечніший бандит у Чикаґо». Того вечора, коли я отримав цю відповідь, Гілтон Кьюбітт передав мені останнє послання Слейна. Підставивши під нього вже знайомі літери, я отримав фразу:
«Ілсі готуйся до с…е…ті». Так я дізнався літери м і р, які досі мені не траплялися. «Ілсі, готуйся до смерті!» Мерзотник від прохань перейшов до погроз, а я знаю, що у чиказьких бандитів слова не розходяться з ділом. Тому відразу ж поквапився до Норфолка зі своїм приятелем і колегою, доктором Ватсоном, але, на жаль, ми прибули тоді, коли найгірше вже сталося.
– Велика честь – разом із вами розкрити злочин, – м’яко зауважив інспектор. – Однак, сподіваюся, ви дозволите мені сказати вам кілька відвертих слів. Ви відповідаєте тільки перед собою, а я відповідаю перед своїм начальством. Якщо цей Аб Слейн, котрий живе в Елриджа, справді вбивця й якщо він утече, поки я сиджу тут, мені буде непереливки.
– Вам нема потреби турбуватися: він не спробує втекти.
– Звідки ви взяли?
– Втекти – означає зізнатися у своїй провині.
– У такому разі, їдьмо і візьмімо його.
– Він прийде сюди з хвилини на хвилину.
– З якого дива від сюди прийде?
– Бо я йому написав і попросив прийти.
– Все це дуже необачно, пане Голмс! Невже він прийде тому, що ви його попросили? Чи не легше припустити, що ваш лист викличе в ньому підозри і він спробує втекти?
– Все залежить від того, як скласти лист, – зауважив Шерлок. – Якщо не помиляюся, цей джентльмен уже йде до нас власною персоною он тією стежкою.
Доріжкою, що провадила до будинку, прошкував якийсь чоловік. Це був високий, вродливий, смаглявий чоловік у сірому костюмі та крислатому капелюсі, з чорною жорсткою бородою та великим хижим носом. На ходу він махав ціпком і крокував із таким виглядом, ніби все навкруг належить йому. Нарешті пролунав гучний, упевнений дзвінок.
– Раджу, джентльмени, – спокійно зазначив Голмс, – сховатися за двері. Коли маєш справу з такою людиною, треба бути вкрай обережним. Приготуйте кайданки, інспекторе. А розмовляти з ним буду я.
Ціла хвилина минула в тиші – одна з тих, які не забудеш ніколи. Потім двері відчинилися і наш гість зайшов до кімнати. В одну мить Шерлок приставив револьвер до його чола, а Мартін натягнув кайданки на його зап’ястя.
Все було зроблено так швидко та вправно, що наш бранець опинився в неволі ще до того, як помітив нападників. Він якийсь час глипав то на одного, то на другого своїми блискучими чорними очиськами, а потім гірко засміявся:
– Ну, джентльмени, цього разу ви мене спіймали! Тепер уже мені від вас не втекти… Однак мене викликала сюди листом пані Гілтон Кьюбітт… Ні, не кажіть мені, що вона з вами змовилася. Невже вона допомогла вам заманити мене в цю пастку?
– Пані Гілтон Кьюбітт важко поранена та перебуває на межі життя і смерті.
Він голосно зойкнув,