років Анастасія грала на скрипці, інші – на піаніно, домрі, гітарі, цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор. Крім того, діти вивчали разом із мамою Іриною німецьку мову і вишивання. Уже за радянської доби А. Халахан закінчила бібліотечний факультет Харківського інституту культури і все життя пропрацювала дитячим бібліотекарем в Ужгороді та секретарем газети «Молодь Закарпаття».
Тринадцятого березня 1936 року Ірина Волошина померла від злоякісної пухлини вуха. Панахида відбулася за участі великої кількості людей на кладовищі біля Ужгородського замку. Її могила була знищена на початку 1960-х років. У зв’язку з втратою дружини Августин Волошин отримав численні співчуття від багатьох діячів краю і республіки, у тому числі й від президента Томаша Масарика[4].
Та це було пізніше, а поки 22 березня 1897 року А. Волошин висвятився і став капеланом Преображенської церкви на Цегельні, де він продовжував служити до 1900-го. Цей храм відвідувала приблизно третина ужгородських греко-католиків, переважно представники бідних прошарків – ремісники, дрібні торгівці, робітники, службовці, домогосподарки.
Початок пастирського служіння Августина Волошина припав на період, коли розгорнулася запекла боротьба греко-католицького пароха в Будапешті Еміла Меллеша за переведення богослужіння на угорську мову. Проурядова газета «Пешти Гирлоп» писала 16 березня 1897 року: «Народ ми спочатку приборкаємо, а потім шляхом мирної культури мадяризуємо. Треба весь край засипати мадярськими книгами».
З 1 листопада 1897 року А. Волошин почав паралельно з церковною службою викладати в Ужгородській учительській семінарії (зараз у цьому приміщенні юрфак Ужгородського університету). Для цього він у 1899–1900 роках склав при Будапештській вищій педагогічній школі додаткові іспити і отримав диплом викладача фізики і математики горожанських шкіл (неповних середніх), він же дозволяв викладати і в семінарії. У 1900–1917 роках А. Волошин був професором, а у 1917–1938 рр. – директором семінарії. Спочатку він щодня мав дві години викладів з педагогіки. А загалом за весь час праці у семінарії він викладав фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику, психологію тощо.
Коли Августин Волошин ще тільки почав активно працювати в Ужгороді на ниві освіти, власті запропонували йому посаду вікарія в Мараморош-Сиготі. Волошин поїхав туди, але зайшов не на фару[5], а до тамтешньої учительської семінарії. Будинок учительської семінарії був споруджений ще 1883 року. Відтоді він не мав жодного капітального ремонту. Під час Першої світової великої шкоди будинку завдало військо, що зайняло частину приміщення. В одній кімнаті містилася радіотелеграфна станція, а на подвір’ї побудовано гараж, де стояла військова техніка. Дирекція семінарії просила у військового відомства Австро-Угорщини компенсації, але нічого не отримала, хоча стіни перебували в аварійному стані, а всю столярку слід було негайно міняти.
Ретельно