слов’янської філології, довів неможливість заміни кириличного алфавіту на латинський. Урешті-решт, Янош Чернох закрив засідання комітету, щоб більше його вже не скликати.
Невдовзі угорська преса почала кампанію проти владики Антонія Паппа. Тоді Августин Волошин і його колеги відіслали до Рима новий меморандум. Урешті-решт вони домоглися, щоб справа підручників була відокремлена від справи богослужебних книг, до яких світська влада не має права втручатися. Усе ж 28 липня 1916 року угорський уряд заборонив уживати у школах руську мову. Після цього А. Волошин видав угромовну «Малу Біблію для нижчих класів народних шкіл». Того самого, 1916 року Волошин став директором Ужгородської учительської семінарії. В. Бурчак писав, що з-під руки Волошина «вийшли цілі ряди руського учительства, народний дух, народна думка, прищеплювана ним в молоді серця, давала потому стократні плоди». Завдяки цьому опору вдалося зберегти у єпархії 46 парафіяльних шкіл, де викладали основи руської (української) мови бодай дві години на тиждень, хоча вже і латинським алфавітом.
Сам Августин Волошин був одним із найплідніших закарпатських авторів. Він почав друкуватися ще наприкінці ХІХ століття. Але безперервне його служіння книжковій справі починається з ужгородського видавництва при церковно-культурному товаристві св. Василія Великого, заснованому ще у 1860-х роках. Проте 1902 року над товариством нависла серйозна загроза. Угорський міністр освіти барон Дюла Власіч вирішив домогтися розпуску цього товариства.
Ужгородський інженер Євген Бачинський, перебуваючи у столиці, дізнався про такі плани і одразу повернувся до Ужгорода. Він повідомив про небезпеку парохові цегольнянської церкви Йосифові Саксуну. Того самого дня о. Саксун запросив до себе А. Волошина і передав новину. Августин Волошин, порадившись із Петром Ґебеєм і єпископом Юлієм Фірцаком, запропонував добровільно розпустити Товариство, а його майно передати комерційній фірмі. Августин Штефан так пояснює цей вдалий крок: «Бо в Мадярщині на культурні товариства не було закону і тому уряд міг робити з ними, що хотів. Але на торговельне товариство був торговельний закон й уряд міг діяти лише в рамках закону». Така сама пропозиція надійшла і від пряшівського єпископа І. Валія: не віддавати майно мадярофілам, а створити торгово-видавниче акціонерне товариство з центром в Ужгороді.
Так Августин Волошин став ініціатором і одним із засновників акціонерного товариства «Уніо» з друкарнею і книгарнею, яке розгорнуло видавничу справу в краї. За дорученням наради він розробив статут товариства «Уніо» і написав текст звернення до населення, в якому розповідав про створення товариства, закликав підтримати цей крок. У зверненні зазначалося, що «гасне послідня свічка народної просвіти на Підкарпатті», то ж, щоб була можливість «дальшої культурної праці для руського народу», треба створити спеціальне товариство.
Власниками «Уніо» стали А. Волошин і В. Камінський. Августин Волошин намагався також залучити до товариства члена