знову ж таки я не знаю його тамтешніх шкільних робіт. Я думаю, Мюнхен був для нього, головним чином, важливий в сенсі знайомства з музеями і взагалі з мистецьким життям» – веде далі розповідь Добужинський.
У Німеччині в цей час мистецтво графіки досягло певного розквіту. У галузі книжкового оформлення там працювало багато художників, видавалося чимало художніх журналів. На високому рівні була й друкарська справа. Мюнхен тоді вважався одним із центрів художнього життя Європи. Тут Нарбут познайомився з видатним німецьким графіком Юліусом Діцем. Він відвідував музеї, де побачив оригінальні роботи Альбрехта Дюрера – класика світової графіки. Тут його дедалі більш захоплюють стиль ампір, геральдика та українська старовина, що пізніше проявилися в художніх особливостях, формуванні власних поглядів на творчий метод у графіці.
Заняття у школі професора Холлоші починалися о 9 годині ранку й закінчувалися о 8 вечора з перервами. Невелика майстерня розміщувалася в мансарді. Тут займалося близько шістдесяти художників різних країн. Панівною мовою була німецька. Холлоші, пристрасний любитель музики, часто в перервах між заняттями грав на флейті або віолончелі. Малювали на заняттях голову натурника й оголену модель. Холлоші ставив відразу живу натуру. Однак, попри цікаві заняття, насичене культурне життя, зокрема, мистецьке, настрій у завжди охочого до жартів Нарбута був аж ніяк не веселий. Навколо багато цікавого, але чужого.
«На час його перебування в Мюнхені стався один випадок, який показав його гарячність, трохи наївну чесність і товариське почуття, про що буде незайве, мені здається, згадати, – розповідає про чесноти Нарбута Мстислав Добужинський. – В Simplizissimus’e з’явився малюнок одного дуже відомого німецького художника, який на диво близько повторює один малюнок, надрукований в “Жупелі” (мені досі незрозумілий цей казус)». Йдеться про сатиричний Пітерський журнал «Жупель», що видавався товариством Р. Голик і А. Волберг в 1905–1906 роках. Всього вийшло три номери – обкладинку другого номера створював Білібін, а третього – Добужинський. Усі номери були конфісковані й знищені згідно з постановою суду. Відомості про конфіскацію першого номера з’явилися вже у другому: «за образу Величності». Видання припинило виходити. У журналі брали участь: Горький, Бунін, Купрін, Анисфельд, Білібин, Добужинський, Лансере, Сєров та інші тогочасні талановиті митці.
У другому номері журналу вперше були представлені антимонархічні карикатури Білібіна. «Нарбут – вів далі Добужинський, – надзвичайно гаряче реагував, збирався зробити скандал, дуже клопотав там і ворушив, і великих труднощів завдало відговорити його не піднімати цю історію. Такі несподівані спалахи темпераменту в зазвичай повільного, іноді дуже добродушного Нарбута бували нерідко. Коли він обурювався чимось, особливо нездарністю, то втрачав самовладання, смішно лаявся і невміло язував».
Єгор сумував за петербурзькими друзями-художниками. «Хоч у мене тут є досить порядно знайомих і німців, і