й не оберталася – боялася.
– Машо, ми тут уже двадцять хвилин стоїмо, – сказав Мир. – Ти зовсім змерзла. Цікаво, тут десь можна випити кави?
– Та хоч там, – не дивлячись, показала йому Ковальова у бік «Європейського» готелю.
Триповерховий готель, роботи архітектора Беретті-батька, розташований на місці музею В. Леніна, однозначно пасував площі більше, ніж музей.
– Там є ресторан.
– Так давай, у нас же купа грошей! – розохотився Мир.
На пачку сотенних «катеринок», прихоплених із собою зі щедрої схованки, можна було не тільки випити й закусити, але й з шиком прожити в «Європейському» рік-другий.
– Вірно, – закивала Маша, – не додому ж іти.
Під домом вона мала на увазі століття XXI й одразу збадьорилася, відшукавши логічне обгрунтування бажаній відстрочці: незважаючи на трамвайний епізод, додому не хотілося відчайдушно.
– Мені треба подумати, – переконала вона себе, – скласти все воєдино. А думати на морозі…
– Правильно мислиш. Ходімо.
Вони попрямували Царською площею.
Винний трамвай досі ще стояв у гирлі узвозу, що пов'язував Хрещатик з Подолом. Опустілий вагончик оточував натовп роззяв.
Те, що він оточував, Маша не могла роздивитися, але по душі неприємно шкрябонула котяча лапа.
– А може, не варто? – зам'ялася вона біля дверей. – Негарно якось.
– Ну, Машо! – ображено проскімлив Красавицький.
– Гаразд, – зітхнула вона. – Тільки пам'ятай, замовлення робитиму я. Ти не повинен говорити ані слова. Інакше всі відразу зрозуміють, що ти не звідси.
– У зоопарку ніхто нічого не зрозумів!
– Ти там і не говорив, ти геройствував. Досить тобі було сказати «зоопарк»…
– Все одно, – переконано сказав Мирослав, – замовлення повинен робити чоловік. І думаю, що офіціант мене чудово зрозуміє. Навіть якщо я йому скажу: «Хлопче, давай, зроби мені круто!»
– Він запитає, що тобі зробити «круто». Яйце круто чи…
– Не запитає! Б'ємося на поцілунок?
– Ні. – Маша цнотливо набундючилася. Проте настрій у неї несподівано покращився.
Вони безперешкодно пройшли холом і ввійшли до залу ресторану, що пишався своїми дорогими гардинами й вишуканими меблями, порцеляновим посудом і столовим сріблом, переповненого людьми з нагоди низки зимових свят.
«Постійними відвідувачами «Європейського» була місцева й заїжджа знать» – Маша вклякла на місці.
Мир звично махнув рукою офіціантові й, хвацько підморгнувши своїй дамі, яка миттю змертвіла від очікування неминучого конфузу, вимовив:
– Так, хлопче, давай, зроби мені круто? Зрозумів? – і зневажливо сунув тому сотенну.
– Цієї ж хвилини, ваша ясновельможносте! – істерично вискнув лакей, хоча нічого ясновельможно-княжого в Мирі не спостерігалося.
До речі, за сотенні чайові Мир міг претендувати і на «вашу високість».
– Будь ласка, не турбуйтеся! Все буде якнайкраще. Влаштуємо вас найчудовішим чином. Пройдіть за цей столик, якщо вашій милості буде завгодно.