курячими мізками, міщанством своїм. Я мовчу про її дітей. Ненавиджу той час. Мало того, що мама з татом загинули, так я ще до тітки Чарни потрапила.
Попалася…
«Щоб не залишати сироту без нагляду», тітка перебралася з чоловікової «гостинки» до двокімнатної Катиної «сталінки», прихопивши його самого, безліч квіткових вазонів і двох синів – віком трьох та семи років.
Хлопчиків оселили в Катиній кімнаті.
– І вона ще вимагала, щоб я за ними безлад прибирала, – сказала Катя. – Носи їм підтирала. Ви не уявляєте, з яким задоволенням я викинула їх з дому. Ні, люди таки ідіоти. Її навіть не хвилювало, що я три роки живу в гуртожитку. Вона вважала: все так, як має бути – справедливо й правильно. Якщо їй у моїй квартирі добре, отже, і в цілому все чудово. Цікаво, – спитала вона, – я відтоді ненавиджу людей?
– Тітка Чарночка ніколи тобі не подарує, – заприсяглася друга тітка.
– Зрозуміло, – незворушно сказала Катя. – Вона ж ідіотка. Тому я прийшла не до неї, а до вас. Мені треба дещо дізнатися про мою родину.
На синій оксамит скатертини лягло десять новеньких зеленуватих купюр.
– Тут тисяча доларів, – Катя показала на скатертину. – Це за годину інформації. Ви розповідаєте все, що знаєте, і відповідаєте на мої запитання. Тільки без усіляких вкраплень у вигляді докорів, – попередила вона. – За кожний докір вираховуватиму десять баксів.
Тут мій читач неодмінно запідозрить Катю в нерозумній і некрасивій зарозумілості хазяйки життя, якій здалося, що за гроші можна купити все.
Але, насмілюся запевнити, підозри ці безпідставні. Катерина Михайлівна Дображанська чудово знала, що саме у світі продається, а що не виставлено на продаж. Так само як і те, що її тітка Тата не належить до другої категорії.
– Тільки, будь ласка, – на диво людяно попросила вона, – без образ. Ви розумна жінка, тітко Тато, завжди були розумною. Ви розумієте, я могла б і не пропонувати вам гроші. Проте вони вам потрібні. А мені треба, щоб розмова була ближче до діла. Тому я пропоную вам угоду.
– А якщо ми розмовлятимемо понад годину? – запитала тітка зі смішком, зміст якого важко було визначити.
– Друга година – друга тисяча.
Тітка помацала зелене намисто.
Помацала поглядом вродливу Катю й несподівано повеселішала:
– Я Чарночці завжди казала: не той характер у дівки, щоб твій номер пройшов. Що ти собі думаєш, сіла дівці на голову з двома шмаркачами й чекаєш, що вона тобі за це подякує? А коли ти пішла з дому, сказала їй: «Пригадай моє слово, вона ще повернеться. Мало не здасться!» Але Чарна завжди була куркою. Якщо вже ти вирішила прибрати до рук чужу квартиру, так дій розумно. А не одною рукою чуже хапати, а другою уявляти себе благодійницею…
Катя, погоджуючись, кивнула, не ставши уточнювати, що «уявляти щось другою рукою» – досить проблематично.
У цілому метафора була живописною.
– Але Чарночка й справді вважала, що якщо вона прожила там шість років, то квартира начебто її… Та ми з нею і не спілкуємося майже. Побачимося, відразу