очима вона.
Мій час. Мій Кіевь, Kieff, Kiew, Kiev… Моє МІСТО!
Мир зрозумів її.
– Пробач, – сказав він тихо. – Куди їдемо? – діловито.
– До Царського саду. Я прочитала закляття: побачити те, що нам належить дізнатися. Анекдот.
– Там буде щось смішне?
– Анекдот, – поспіхом повідомила його Ковальова, – тільки в наш час означає щось смішне. А раніше це слово означало цікаву історію. Отже, скоріш за все, ми побачимо, як Анна знайшла свою Ліру. Якщо вона, звісно, її знайшла. Нумо, лови! На санях ми домчимо швидше і перехопимо їх!
Стовпи й фасади будинків прикрашали святкові гірлянди. За традицією велетенська міська ялинка стояла біля будівлі Думи на Хрещатицькій у минулому, нині Думській, у майбутньому – майдані Незалежності.
Тільки зараз ця ялинка була не новорічною, а різдвяною.
Ялинку ставили на Різдво – 24-го, на Святвечір, Надвечір'я Христове.
І, кутаючись у килим, що пах кінським потом і тютюном, із саней Півня, Маша пристрасно вдивлялася в цей – новий – Хрещатик.
– Схоже на село, – прошепотів Мир.
– Неправда. Навпаки.
Як на Машу, з останньої їхньої зустрічі 1884 року Хрещатик підріс, перетворившись з незграбного хлопчини на успішного молодика, – вимахав у три поверхи, навчився манер: нові вітрини, кав'ярні, фотоательє, каналізація та електрика.
Посеред проїжджої частини вишикувалися в ряд чотирнадцять дугових ліхтарів.
Місце, яке менш ніж сто років тому було зовсім пустельним, що його кияни називали «Козячим болотом» – глибока долина між Верхнім Печерськом і Київським акрополем, який стояв на протилежній горі, – вже перетворювалося на «наш Невський проспект». На вулицю 150 крамниць, що вмістилися на 1200 метрах, – чи не найменшій у світі головній вулиці Міста.
– А знаєш, – повернулася Маша до Мира, – у 1886 році якийсь полковник Фабриціус запропонував розширити Хрещатик до Дніпра, знісши гору Царського саду! Добре, що його не послухали.
Хрещатик, що пережив перший напад «будівельної лихоманки», впав у іншу – лихоманку торгову. Вся торгівля з Подолу й Печерська переселилася сюди. Тут можна було купити все – від цвяхів і шпильок до обручок від Маршака, технічних новинок і концертних роялів. Великі й маленькі, що купчилися й витісняли одна одну, крамниці й крамнички окупували перші поверхи усіх будинків…
Включаючи перший поверх Київських дворянських зборів, де мешкав сам предводитель дворянства й проводила дозвілля місцева аристократія.
Включаючи перший поверх будівлі Міської думи, яка примостилася поряд із «дворянами» і через яку Хрещатицько-Думська площа перестала бути площею, зрівнявшись з однойменною вулицею.
Включаючи перший поверх іще не знайомого Маші (знайомого лише за фото) збудованого 1886 року ренесансного палацу Київської біржі, що розташувався поряд із надто знайомим їй кафе Семадені, де вона їла морозиво з Мішею Врубелем, де він їй освідчився, де вона не встигла сказати йому «так»…
«Не треба про це думати. Кінець 94-го. Або самісінький початок 95 року. Грудень або січень».
Маша