ми дорослі люди. Тільки… Знаєш… Не повіриш… Хоча мені все одно, та не повіриш…
– Кажи вже, – Яровий раптом не стримався. – Стара діва? Перший раз, усе таке?
– Не діва, – зараз він уловив викличні нотки. – Не така вже й стара, до речі. Просто отака зустріч, через інтернет, таке знайомство в мене вперше. Досі не вірю, що зважилася на це. Тому зрозумій правильно, Ігорю. Я маю освоїтися, перетравити все. Врешті піти до кінця.
– Можливі інші варіанти?
– Хочу випити чогось, – сказала гостя, ніби не почувши запитання.
– Нормальний хід, нормальне бажання.
Аж тепер Яровий дозволив собі роздивитися Діану як слід. Картата спідниця трохи нижче колін, панчохи тілесного кольору. У тон спідниці – светрик, достатньо тісний, аби обтягувати невеличкі, проте досить округлі груди. Шия відкрита, на ній – маленький хрестик на простенькому срібному ланцюжку.
Подумки Ігор визнав помилку.
Діана не годиться для порівняння з Лорою Кочубей. Його гостя прийшла на побачення з певним наміром. Зовні не яскрава, проте хоче подобатися. Жіночого в ній більше, ніж у зеленоокої хижачки.
– Ти права, треба трошки розслабитися. Що питимеш?
– Віскі. У тебе, напевне, є віскі.
– Звісно. Присядь.
Яровий кивнув на крісло. Сам ступив до бару, видобув почату пляшку Jack Daniel's, прихопив дві склянки з товстого скла. В обидві хлюпнув відразу на три пальці, одну поставив перед гостею на скляний журнальний столик.
– За знайомство.
– Хіба потрібні тости?
– Зберігаємо пристойність.
– Ми щойно говорили – не треба світських умовностей. – Діана взяла склянку, замислено гойднула. – Ще таке… У тебе, може, є лід? Чистий заміцний, як на мій смак.
– Чого ж. Зараз буде.
Ігор залишив свою склянку, прогулявся на кухню. Він сам пив віскі з льодом, мав його в морозильній камері. Просто не готувався випивати з незнайомкою. Тобто не думав, що вона захоче саме віскі. Зазвичай без келиха чи двох на таких побаченнях не обходилося. Яровий тримав для цього напоготові вино чи шампанське, зазвичай жінки просили їх. Діана була першою, хто зажадав міцного алкоголю. Ще й віскі з льодом, хто б міг подумати.
Поки колупав крижані квадратики й висипав у склянку, подумалося – раптом вона алкоголічка. Має з цим ділом проблеми на ґрунті самотності й недолюбу. Прикладеться раз, потім попросить іще. Хтозна, раптом у неї планка потому впаде чи ще щось таке. Проблем Ігор зовсім не хотів. Тим більше – з незнайомими жінками у власному помешканні.
Діана чемно чекала, зсунувши ноги й цнотливо склавши руки на колінах. Яровий, не питаючи, перевантажив чайною ложечкою в її склянку відразу три кубики льоду. Глянув запитально. Гостя пальцями взяла четвертий, булькнула, легенько розколотила.
– Отак добре.
– Як скажеш.
Собі Яровий поклав два кубики. Думав ковтнути так. Побачив перед собою Діанину склянку – гостя закликала чаркуватися.
– Дзинь-дзинь, – усміхнулася нарешті, усмішка виглядала натягнутою.
– Поїхали.
Ігор вилив