а за корисну дружбу навіть з ворогом вип’ю. А ви хіба нічого не записуватимете? І навіть протоколу вести не будете?
Альберт Михайлович від душі розсміявся.
– ЧК і так на вас неймовірно витратилась. То бодай на папері й чорнилі заощадимо. Почніть з того, що вважаєте за потрібне сказати. У нас є час… Усе на користь довіри буде.
Кавказький фронт. Жовтень-листопад 1914 року
Хто ж міг знати. Хто міг подумати, що в цього сухаря, педанта, служаки до нутра кісток, осавула Котляра такий сильний і чудово поставлений голос. При цьому він здатний ще й так висвистати пісню, що козаки, розчулившись, із заздрістю витирали тильним боком долоні вдячну сльозу. При цьому поглядали один на одного, кивали і, закінчивши одну пісню, відразу переходили до іншої.
Що й казати – разом із піснею з козаків рвалася на волю й душа. Під невпинний і веселий стук коліс 1-й Кавказький полк поспішав на війну!
Там, за Каспієм, залишилися огидні пустелі зі своїми задушливими піщаними бурями і саманні казарми, конюшні та фортечні стіни. Кушка – не тюрма. Фортеця! Але вийти за її ворота можна тільки в складі сотні, й найчастіше в погоню за контрабандистами. Ще, дасть Бог, комусь закортить вирушити у наукову експедицію в Персію або Афганістан. Тоді вчені голови в окулярах із золотою оправою покличуть із собою пів сотні козаків, що знемагають від спеки й монотонності служби. Та ще раз на рік полк виступає в почесний похід до хівинського хана – нагадує йому та іншим князькам і баям про те, що тридцять років тому в Закаспійську область прийшла влада білого царя. Непорушна і вічна!
І в тому завойованому краї співали пісні, танцювали й зачитували один одному листи з рідної кубанської землі. Адже весь особовий склад полку, від командира до водовоза, складався з кубанських козаків! Але жодного разу за всі роки полк не був у такому піднесеному настрої. Полк радів. Повернулися в Росію! І, зовсім трохи затримавшись, вирушили на фронт! А там усе, для чого народжений козак: хоробрість, молодецтво, вміння, можливість відзначитися в боях, а ще нагороди та позачергові чини. І потрібно поспішати. Війна буде нетривалою. Ось закінчиться ще до прибуття на фронт, і буде просто прикро.
Щоправда, деяким одруженим офіцерам довелося заспокоювати дружин – але на те вони й дружини, щоб сльозами проводжати на війну.
Добре, що більшість офіцерських і козацьких дружин не встигла на вивантаження полку в Баку. І це слава Богу. Не потрібно їм було бачити, який жалюгідний вигляд мав полк після каспійської качки. Козаки – напів хворі, немиті, нечищені, мокрі й зігнуті в три погибелі від холодних дощів. Коні ще гірші – брудні, неприємні на вигляд, ніби їх побила короста. А ще… Усі коні витерли свої хвости об дошки бортів «догола», і тепер ті стирчали, немов качани[21]. І здавалося, що нічого вже не виправиш. Але козаки на те й козаки. Жартами і примовками та за роботою полковою швидко самі оговталися й коней любов’ю відродили. Он які тепер козаки браві й охайні. Сидять біля