А в данім випадку треба найти…
– Ні, ви просто перекручуєте мої слова! – з обуренням кинула дівчина. – Це було сказано зовсім з іншим сенсом.
Анарх узяв за руку сестру Катрю і всміхнувся:
– Ну, заспокойтесь… Бачите: не тільки ви гніваєтесь на мене, – я й сам ненавиджу себе, висловлюючи те, що ви зараз чули. Але що ж робити – так воно єсть, і так воно буде. Для нас, безґрунтовних романтиків (а до них належите і ви, і я, і Хлоня), для нас це, безперечно, боляче. Але, по правді кажучи, і землі, очевидно, боляче держати нас на своїх плечах. Процес машинізації людини йде неухильно, і ніхто його не стримає. І наше завдання – тільки прискорити його.
– Ніколи! – різко сказала сестра Катря.
– От бачите! Ви така тендітна дівчина, людина з таким м’яким характером, але й ви затримуєте цей непереможний хід. Очевидно, я не помиляюсь, кажучи, що й землі важко держати нас на своїх плечах. Коли хочете, тепер мене мучає не стільки міщанська навала, скільки свідомість того, що я і зайвий, і шкідливий чоловік. Раніш, в інші століття, були зайві люди, а тепер ці зайві не тільки зайві, але й шкідливі. Я бачив колись, як убивали старого, глухого, нікому не потрібного. І – повірте мені – коли добивали цього собаку, він таки вхитрився когось укусити за руку. Так і з нами. Ми – останні з могікан, остання фаланга зайвих людей. І, передчуваючи свою остаточну загибель, ми теж норовимо вкусити когось за руку.
– Почекайте, – зробила здивовані очі сестра Катря. – Що ж тоді, по-вашому, революція?
– По-моєму? По-моєму – романтика, а справді – штайнахівське «омоложеніє». Теж приблизно – і всяка війна, хоч це застарілий спосіб вентиляції. Хіба ви не чули, що розумні люди, до яких належать так звані франк-масони, над цим спеціально й працюють, саме: вентилюють землю побоїщами. Для того ж, щоб краще можна було нацькувати одну державу на другу, до цієї прекрасної чоловіколюбної громади належали й належать воротили всіх великих держав. Наприклад: щоб розпочати війну, припустім, між Німеччиною і Францією, треба було тільки найти зачіпку. Що ж до розв’язання цієї справи, то вона давно вже була розв’язана за дружньою чашкою кави в масонській льожі воротилами цих держав. Це називається провентилювати трохи землю.
– Невже це правда? – подивилася перелякано сестра Катря своїми безцвітними очима й знову взялася за чорненький бантик.
– Не лякайтесь. Звичайно, це просто базарна вигадка. Я хочу сказати тільки одно: ми не тільки зайві люди, але й шкідливі.
Сестра Катря задумалась. Непокірні кучеряшки раз-у-раз налазили їй на очі, і вона їх одкидала нервовими рухами… Росли тіні. Над командною висотою низько проходило сонце. Зрідка з города долітали неясні гудки… Сьогодні (як і завше в неділю) одну лежанку було одмінено, а тому й хорі порозходилися за межі санаторійної зони.
– Ні, все-таки скажіть мені: ви серйозно говорили? – спитала, прокидаючись від задуми сестра Катря.
Йому стало шкода дівчини, і він сказав:
– Ні! То я, звичайно, жартував.
– Цікаво: ви навіть умієте жартувати? –