сказала Майя, коли вони залишилися вдвох, – ти все-таки серйозно не подумай, що я вас підслухувала. На чорта ви мені здалися! Я, власне, прийшла до тебе порадитись, що нам робити з цим типом…
– З яким типом?.. Що робити?
– Ну, хіба ти не знаєш?.. – і Майя розширила ніздрі свойого виточеного носа і, як це може робити тільки самичка, перевела погляд на свої грудні яблука: задумалась.
Але анарх тільки вдав із себе спокійного: він ураз зрозумів, у чому справа, і підозрілість затривожила його. Майя тонко підмітила його настрій, натякнувши на метранпажа. Саме яблука. Випадок із яблуками раптом навів на ту мисль, що від Карно нічого не можна сховати.
На річці стояли сторожкі шамотіння. Десь кричав санаторійний дурень, і крик його був глухий і далекий. На Ґралтайських Межах маячіла експериментальна ферма химерною крапкою.
Нарешті Майя прокинулася від задуми й сказала:
– Ходім у палату. Я хочу з тобою поговорити.
– От що! – сказала Майя, коли анарх зачинив двері.
– Я все-таки не вірю тобі, щоб ти мене кохав.
Анарх ходив широкими кроками по своїй палаті, де, крім нього й Майї, нікого не було, і палив цигарку за цигаркою.
– Я думаю, – продовжувала вона, сміючись своїм тихим, негарним смішком, – що й взагалі ніякого кохання нема, а єсть тільки потяг до coitus’a. Звичайно, таким твердженням я не відкриваю Америки, зате я ще раз підкреслюю одну з великих істин. Крім того…
Майя зупинилась і підійшла до вікна. Потім приложила свою щоку до скла й подивилась кудись. Стояв літній хмарний вечір. Небо було сіре й мовчазне. Це було за годину до нічної лежанки. Санаторій майже спорожнів, і тільки з дальнього пляцу доносилися голоси хорих, що грали в крокет, та на кухні дзвеніли тарілки.
Майя помовчала деякий час, потім одійшла від вікна й сіла на стілець.
– Да… – сказала вона. – Крім того, що я ще раз підкреслюю одну з великих істин, я хочу зробити екскурс у нетрі женської душі. – І кинула: – Ти… як, маєш охоту мене слухати?
Він нічого не відповів і ступав, підсмикуючи плече. Зрідка підходив до вікна й дивився на срібну стьожку ріки, яка гадючилась крізь вечорові сутінки й пропадала в туманному обрії. Яблуневий глуш і дальні дуби стояли нерухомо. Над диким малинником нависли важкі масиви хмарних хребтів.
Анарх перевів свій погляд на садові стільці й раптом побачив на одному з них Карно. Метранпаж сидів нерухомо, мов різьблення, і держав на коліні книгу. Якась мисль метнулась йому в голові, коли він подивився на Карно. І анарх збентежений пішов до дверей.
– Мовчанка – знак згоди, – сказала Майя і ще раз засміялась тихим, негарним смішком. – Очевидно, ти маєш охоту слухати мене? Так слухай же! – і вона підійшла до нього. – Отже, зробимо екскурс у нетрі женської душі. Я гадаю, що це цікаво. Історія женської душі – це ж велика тайна, куди увійдуть тільки вибрані. Ще не один надхненний поет і не одно перо зламає під глухим вікном цього невідомого сфінкса… – Майя положила руку на анархове плече й сказала: – Правда, знігсшибательні слова: сфінкс, тайна… Ха-ха!
– Але, власне, я й досі від тебе нічого не почув! – кинув анарх.
– І