Олексіївна була змушена після роботи мити підлоги у кількох приватних крамницях, але від скрути це мало врятовувало. Софрон відкинувся на спинку шкіряного сидіння і зажмурив очі. Запах цигарок «Кемел», що їх палив Потап, відрізнявся від смороду контрабандного молдавського «Флуєрашу», що його змушений був палити раніше Софрон. Так пахне гарне життя – димом дорогих цигарок, парфумами дорогих дівчат і шкірою сидіння дорогого автомобіля. Він ніколи не повернеться до старого життя, нехай задля цього прийдеться йти по трупам. Це для Софрона є більш прийнятним, аніж прислужування іншим, як це робила матір. Жорстока реальність так розставила фігури на шаховому полі його життя. Що ж, він також зможе бути жорстоким.
Коли прибули дівчата, Потап і Софрон встигли «роздушити» другу пляшку «Метакси». Софрон добряче сп’янів, тож грати у джентльмена не мав наміру. Він просто взяв до своєї міцної долоні тендітне дівоче зап’ястя і поволік одягнуту у відвертий купальник білявку у другу кімнату, де бачив диван. Білявка не пручалася, вона знала, в компанії з ким буде сьогодні «відпочивати», тож приготувалася до повної покори. З власного досвіду знала: якщо дати чоловікові відчути себе повновладним господарем, він стає менш жорстоким, а під час розрахунку безкінечно щедрим.
Розділ 7
29 квітня 1996 року. 11.00.
смт Дунаївці
– Ну що там, Федоре? – акумулятор незграбної радіостанції «Віола» не залишав ілюзій з приводу надійного зв’язку протягом наступних двох годин, але доки живлення постачав.
– У мене тиша, – ожив динамік голосом Забузького. – Продовжую спостереження.
Андрій зітхнув і відкинувся на спинку сидіння своїх старих «Жигулів». Він стирчить перед будинком Артема Підгірного від сьомої ранку, але кінця нудному очікуванню не видно. Напередодні сусідка казала, що бачила Артема не далі як годину тому. Він приїхав з Кам’янця, де працював барменом, до батьків. Якби наївна бабуся могла знати звідки насправді прибув додому «бармен» Артем… Вдома його не виявилось, а батько сказав, що Артем пішов до друзів і має повернутися пізно увечері. Але ні увечері, ані ранком Підгірний додому не заявився. Андрій у парі з Забузьким поміняли Кондратишина і дільничного, котрі несли службу у засідці вночі, тож тепер нудьгували кожен на своєму посту. Соколовський позіхнув, прикривши рота долонею. Де він вештається, цей «бармен», який народився у сорочці? Навряд здогадався, що його пасе міліція, скоріше переховується від людей, котрі вже пробували спровадити його до кращого світу. Але повернутися додому повинен. Хоча б тому, що вийшов одягнутим легко і без речей у руках.
Андрій трішки опустив тоноване бічне скло і припалив чергову цигарку. Від тютюнового диму пекло у горлі. Вилаявшись, викинув цигарку і налив собі чаю з великого китайського термоса, що завжди возив з собою у відрядження. Не дивлячись на те, що чай було налито у термос близько доби тому, він обпікав пальці крізь алюмінієві стінки чашки. Відсьорбнув чаю і подумав, що Забузький, як завжди, влаштувався краще. Сидить у літній кухні сусідів Підгірних, крізь вікно якої