він. – «Муха». Найтяжче з того, що маєш?
Потап хмикнув і поклав гранатомет на стелаж.
– Вважаєш, не серйозно?
– Пристойно, навіть більш, аніж очікував. Але в армії доводилося мати справу з важчими речами.
– Ну, я війни не маю наміру починати. Але при нагоді дістану все, що забажаю. Зроби послугу, принеси з багажника стволи.
Софрон махнув головою на знак згоди. За хвилину повертався з оберемком зброї, яку вони брали з собою на минулу справу. Без слів звалив все на стіл перед Потапом. Той, з виглядом досвідченого солдата, заходився розряджати автомати.
– Ти здивований?
– Чим?
– Тим, що я тобі показую все це.
– Я здивований.
Потап кілька хвилин мовчав, очевидно для того, щоб надати більшої ваги наступним словам.
– Я вдоволений тобою, – мовив нарешті. – Ти достойно себе поводив і обґрунтував, що на тебе можна покластися. А між тим, мені немає на кого покластися, хоча це й звучить дивно. Знаєш… Пацани у мене надійні. З кожним із них я значно довше знайомий, аніж з тобою. Але це у нашій справі не головне. Безмірно важливо знати, хто поруч з тобою, але головне мати поруч розумну й віддану людину. Біляш, Морда, Балабон, Буня… вони лише бики. Тупі автоматники. Те саме можна сказати про решту. Ти згоден зі мною?
Софрон вирішив, що приховувати своє відношення до колег по бандитському бізнесу зараз зайве. Звичайно, він далекій від того, аби вивернути душу перед Потапом, але дещицю правди сказати повинен.
– Так, Потап. Вони лише автоматники. І якщо б я розраховував стати одним з них… Це не мій рівень.
– Я помітив. Тому роблю тобі пропозицію. Ти другий. Ти над ними усіма. Але другий. Іншого розкладу я не потерплю, згоден? – Потап подивився на Софрона холодним поглядом убивці. І Софрон зрозумів: або він приймає пропозицію, або його життя з цієї хвилини не варте ні шеляга.
– Я згоден бути другим, якщо перший ти, Потапе, – чітко карбуючи кожне слово, відповів Софрон. Ще від часу, коли попав в роту десантників як простий армійський «дух», він затямив одну річ: спочатку потрібно заручитися підтримкою сильного, а далі… Далі покаже час. Якщо Потап готує йому роль свого «зама», це вже багато на даному етапі. Але не вершина. Життя рухається.
Потап міцно потиснув руку Софрона і вказав на зброю, яку той щойно приніс.
– Зброя ніколи не підведе, якщо ставитися до неї з повагою. Ми повинні почистити й змастити усе це. Згоден?
– Легко, – Софрон зняв шкірянку і кинув її на ліжко. З діловитою скупістю рухів, властивій людині, звиклій до обходження зі зброєю, взявся розбирати автомат. За кілька хвилин ретельно вичистив канал ствола, протер змоченою зброярським мастилом ганчіркою затвор, раму, газовідвідну трубку і газовий поршень, після чого витер все насухо і швидко зібрав «Калашникова». Потап потайки слідкував за ним. Коли автомат зайняв своє місце на стелажі, немов ненароком, зауважив:
– Я умію помічати багато речей, братан. Я умію цінувати відданість і дружбу.