Відімкнути апарат він не міг з об’єктивних причин, тож залишалося сподіватися на милосердя долі.
Повечерявши, Соколовський запалив цигарку і ліг на диван. Іноді побути наодинці – справжнє задоволення. Лише тепер відчув втому, котра сковувала тіло після добрих дванадцяти годин ходіння містом, біганини коридорами управління, розмов з базарними торгашами, бомжами, наркоманами і злодюжками. Як наслідок – очі почали злипатися задовго до кінця першого тайму. Соколовський загасив недопалок, вимкнув телевізор і за мить вже спав.
Снів побачити не довелося. З чорного, немов дно моря безпам’ятства, вивів телефонний дзвінок. Андрій відкрив очі. За вікном розвиднялось. Годинник на стіні показував шосту п’ятнадцять ранку. Далі на милість фортуни сподіватися не доводилось.
Розділ 2
26 квітня 1996 року. 2.00.
Село Колибаївка Кам’янець-Подільського району
Віталій Потапчик, більше відомий у Кам’янці-Подільському і його околицях на прізвисько Потап, палив, збиваючи попіл у відчинене вікно пошарпаного «Мерса». Він відверто нервував. Раніше, доки не стемніло, його дратували перехожі. Хуторяни витріщались на незнайомі автомобілі під похиленим і давно нефарбованим парканом однієї з хатинок їхнього невеликого селища. Тепер, коли село вклалося спати, Потапа дратували напівп’яні розсуди Балабона, що їх він змушений був слухати кілька годин поспіль. Останній отримав своє «поганяло» через вміння без упину теревенити протягом до чорта довгого часу – табірна звичка. Той факт, що його ніхто не слухає, зупинити Балабона не міг. А тепер підливав масла в огонь Морда. Він разом з іншими допався до ящика шампанського, знайденого у будинку, тож жваво підтримував почату Балабоном розмову. Суть діалогу зводилась до філософського висновку: «Всі баби суки і їх потрібно пресувати». Потап ненавидів себе за те, що не встиг припинити пиятики раніше, але розумів: тепер вдіяти з цим нічого не можливо. Втім, заспокоював він себе, Морда і Балабон не зовсім п’яні й зможуть виконати свої обов’язки. Як і Софрон з Буньою та Біляшем, котрі сиділи у хаті, очікуючи хазяїв.
Потап вкотре подумки зважив на шальках терезів необхідність проведення операції. Операціями він іменував заходи, під час яких виникала необхідність фізичного, а можливо й збройного впливу на опонентів. А у тому, що такий вплив знадобиться зараз, сумнівів не було.
Ці четверо бакланів надто багато на себе брали. Навіть більше – вони почувалися на землі Потапа як на власній. Нахабно підім’яли під себе чотири комерційних кіоски неподалік ринку, автостоянку на околицях, почали отримувати з комерсів, не питаючи дозволу Потапа. Вибачити такого поводження з власною персоною Потап просто не мав права. І не тому, що прибуток з кіосків і дрібної автостоянки був для нього значною сумою. Зовсім ні. Значно важливіший авторитет, котрий міг похитнутися після такого «нешляхетного» з Потапом поводження. А далі що? Лоха вчать. Якщо розвели одні, зможуть