радістю це підтримую, – додав Бінґем.
– Зізнаюся, що мені ніяково, – знітилася Емма.
– А це щось новеньке, – сказав Джайлз, покращуючи присутнім настрій.
– Об’являти голосування, пані голово? – поцікавився Вебстер.
Емма ствердно кивнула і відкинулася на спинку крісла.
– Адмірал Саммерс запропонував, – вів далі секретар компанії, – і пан Бінґем підтримав пропозицію запросити пана Себастьяна Кліфтона до правління компанії Беррінґтонів.
На мить він зробив паузу, перш ніж запитати:
– Хто «за»? – всі, окрім Емми та Джайлза. – Хто «проти»? – Жодна рука не піднялася.
Оплески, що вибухнули після цього, змусили Емму вельми пишатися.
– Тож оголошую, що пан Себастьян Кліфтон обраний членом ради директорів компанії Беррінґтонів.
– Тепер будемо молитися, щоб Себ погодився, – прошепотіла Емма своєму братові, коли секретар компанії оголосив збори завершеними.
– Я завжди вважав, що він поступається Лінкольну та Джефферсону.
Чоловік середнього віку в сорочці з розстебнутим коміром та у спортивній куртці підвів погляд, але книжки не затраснув. Кілька пасом світлого волосся, яке ще не встигло випасти повністю, було старанно зачесане в намаганні приховати передчасне облисіння. Ціпок спирався на його крісло.
– Даруйте, – вибачився Джайлз. – Я не хотів вас перебивати.
– Жодних проблем, – сказав чоловік із безпомилковим акцентом південних штатів, але і досі тримаючи свою книжку розгорнутою. – Насправді мене завжди бентежить, – додав він, – те, як мало ми знаємо про історію вашої країни, хоча ви, здається, дуже добре поінформовані про нашу.
– Це тому, що ми більше не керуємо половиною світу, – зауважив Джайлз, – і так виглядає, що до цього готуєтесь і ви. І знаєте, мені цікаво, чи в другій половині двадцятого століття могли б обрати президентом людину в інвалідному візку, – додав він, кинувши погляд на книжку, яку читав чоловік.
– Сумніваюся, – зітхнув американець. – Кеннеді здолав Ніксона на теледебатах. Але якщо ви слухали це по радіо, то зробили б висновок, що переміг Ніксон.
– Ніхто не може бачити по радіо, як ти пітнієш.
Американець звів брову.
– Чому ви так добре поінформовані про американську політику?
– Бо я депутат парламенту. А ви?
– Я представник в конґресі штату від Батон-Руж.
– А позаяк вам ще не більше сорока, припускаю, що ви націлилися на Вашинґтон.
Ранкін усміхнувся, але нічого на це не сказав.
– Моя черга ставити вам запитання. Як звати мою дружину?
Джайлз уже зрозумів, що його розкрито.
– Розмарі, – сказав він.
– Отже, ми встановили, що ця зустріч не була випадковою, сер Джайлз, то чим можу вам допомогти?
– Мені потрібно погомоніти з вами про події минулої ночі.
– Я не здивований, адже не сумніваюся, що ви один із