руку перекинута смарагдова елегантна накидка. Чарлі Еббот лежав в єдиному м’якому кріслі й пив коктейль.
– Що в біса таке? – скрикнула Елейн.
Різким рухом Даяна зачинила за собою двері; Елейн, роззявивши рот, відступила.
– Доброго вечора, – холодно привіталася Даяна. Тут у неї в голові спливла фраза з забутого бульварного роману. – Сподіваюся, я вам не завадила.
– Що вам потрібно? Як тільки вистачило нахабства сюди заявитися?
Чарлі, проковтнувши язика, зі стуком поставив склянку на підлокітник крісла. Дівчата, не змигнувши оком, дивилися вовком одна на одну.
– Вибачте, – неспішно вимовила Даяна, – але, схоже, ви викрали мого кавалера.
– А я ж бо думала, що ви вдаєте з себе леді! – закипаючи, стрепенулася Елейн. – З якого дива ви вриваєтеся до мене, не спитавши й дозволу?
– Я у справі. Прийшла за Чарлі Ебботом.
Елейн задихнулася від обурення.
– Та ти з глузду з’їхала!
– Навпаки, голова в мене працює, як ніколи в житті.
Я прийшла за тим, що мені належить.
Чарлі невиразно скрикнув, але жінки одночасно махнули, щоб він замовк.
– Добре, – закричала Елейн, – владнаємо цю справу негайно.
– Я сама її владнаю, – відрізала Даяна. – З’ясовувати тут немає чого, та й сперечатися марно. Коли б не така ситуація, мені б вас навіть трохи шкода було, та зараз ви стали на моєму шляху. Що між вами двома? Він заприсягнув, що одружиться з вами?
– Тобі зась до цього!
– Відповідай, бо буде гірше, – попередила Даяна.
– З якого дива?
Раптом Даяна ступила вперед, розмахнулася й своєю витонченою, втім, мускулистою рукою дала Елейн міцного ляпаса.
Елейн подріботіла до стіни. Чарлі, скрикнувши, кинувся вперед, але помітив, що з маленької рішучої долоні Даяни на нього глядить дуло револьвера.
– Допоможіть! – заволала Елейн. – Вона мені щелепу зламала.
– Замовкни! – голос Даяни нагадував сталь. – Нічого з тобою не трапилося. Просто ти ганчірка й пестійка. Спробуй бовкнути хоч слово – і начиню тебе оловом, не сумнівайся. Сідай, я сказала! Сідайте обоє. Сидіти!
Елейн швидко сіла; з-під рум’ян на її обличчі проступила блідість. Трохи пом’явшись, Чарлі теж повернувся в крісло.
– Гаразд, – продовжила Даяна, направляючи дуло то на одного, то на іншого. – Схоже, тепер ви зрозуміли, що я прийшла не в хованки з вами гратися. Перш за все запам’ятайте ось що. Поки я тут, про свої права забуваємо. Або я отримаю те, за чим прийшла, або пристрелю обох.
Я запитала, чи поклявся він з тобою одружитися.
– Так, – похмуро озвалася Елейн.
Дуло націлилося на Чарлі.
– Це правда?
Облизавши губи, він кивнув.
– Святий Боже, – фиркнула Даяна, – не відаю, що твориться! Ото ж нісенітниця – коли б мене вона не стосувалася, я б вмерла зо сміху.
– Май на увазі, – пробурмотів Чарлі, – довго це терпіти я не маю наміру.
– Потерпиш! Тепер ти слухняний, стерпиш що завгодно, –