І навіть слова «двомислення» не зрозумієш, не вдавшись до двозначності – двомислення.
Інструкторка веліла їм знову встати струнко.
– А тепер подивимося, хто у нас зможе дістати до підлоги! – з ентузіазмом сказала вона. – Прямо зі стегон, комради. РАЗ-два! РАЗ-два!
Вінстон ненавидів цю вправу: ноги від сідниць до п’ят пронизував біль, і від нього часто починався напад ядушного кашлю. Приємний смуток із його роздумів зник. Минуле, подумав він, не просто було змінено, його знищено. Бо як ти можеш установити навіть найочевидніший факт, якщо не існувало жодного запису про це, крім як у твоїй пам’яті? Він спробував пригадати, коли почув уперше про Старшого Брата. Здається, в 60-х… Але хіба тепер згадаєш? В історії Партії Старший Брат, звичайно, фігурував як вождь революції з найперших її днів. Подвиги його поступово відсувалися все далі в глиб часів і простяглися вже в легендарний світ 40-х і 30-х, коли капіталісти в дивовижних капелюхах-циліндрах ще роз’їжджали вулицями Лондона у великих лакованих автомобілях і кінних екіпажах зі скляними боками. Невідомо, скільки правди в цих переказах і скільки вигадки. Вінстон не міг згадати навіть, коли з’явилася сама Партія. Здається, слова «АНГСОЦ» він теж не чув до 1960 року, хоча можливо, що в старій мові – «англійська соціалізм» – воно було у вжитку і раніше. Все розчиняється в тумані. Втім, іноді можна зловити і явну брехню. Неправда, наприклад, що Партія винайшла літак, як стверджують книги з партійної історії. Літаки він пам’ятав із раннього дитинства. Але довести нічого не можна. Ніяких свідчень не буває. Тільки один раз у житті тримав він в руках незаперечний документальний доказ підробки історичного факту. Та й то…
– Сміт! – пролунав сварливий голос. – Шістдесят – сімдесят дев’ять, Сміт В.! Так, ВИ! Глибше нахил! Адже ви можете. Ви не намагаєтесь. Нижче! ТАК уже краще, комраде. А тепер, вся група, вільно – і стежте за мною.
Несподіваний гарячий піт пробив усе тіло Вінстона. Обличчя його лишалося зовсім незворушним. Не виказати тривоги! Тільки не виказати обурення! Тільки кліпни оком – і ти себе видав. Він спостерігав, як інструкторка підняла руки над головою і – не сказати, що граційно, але із вартою заздрості чіткістю і вправністю, нахилившись, зачепилася пальцями за кінчики туфель.
– Ось ТАК, комради! Покажіть мені, що ви можете ТАК САМО. Подивіться ще раз. Мені тридцять дев’ять років, і в мене четверо дітей. Прошу дивитися, – вона знову нахилилася. – Бачите, МОЇ коліна прямі. Ви всі зможете так зробити, якщо захочете, – додала вона, випроставшись. – Усі, кому немає сорока п’яти, здатні дотягнутися до підлоги. Нам не випало честі битися на передовій, але принаймні ми можемо зберігати хорошу фізичну форму. Згадайте наших хлопців на Малабарському фронті! І моряків на Плавучих Фортецях! Подумайте, як ВОНИ живуть. А тепер спробуймо ще раз. Ось, уже краще, комраде, НАБАГАТО краще, – похвалила вона Вінстона, коли він із розмаху, зігнувшись на прямих ногах, дістав до підлоги – перший раз за кілька років.