й архівні фонди. Але значна частина цього «багатства» стосувалася української громади, а особливо – її центральної постаті, якою впродовж двох найбільш політично і культурно яскравих десятиліть був саме Михайло Федорович Комаров, або Комар, як він сам часто себе підписував у листах і працях.
«Маленька комашка», за ім’ям якої і досі ховається від українського суспільства справжній велетень, дійсний «апостол правди і науки». Альманахи, без яких би не відбулося української літератури, видавав; найголовнішу для українців бібліографію: шевченківську та театрознавчу – зібрав й опублікував; про козацьку славу, яка ще гула, особливо на Півдні, написав кілька брошур; словник, що назавжди розділив мову колоніалістів та колонізованих, редагував та успішно надрукував; коли в найбільшому місті підросійської України вдалося отримати право на організацію української культурницької організації, саме Михайла Комарова було обрано головою цього товариства. А книги! Левова частина книжкових раритетів, що складали основне багатство одеської бібліотеки, – всі прикрашалися екслібрисом Комаря. А деякі книжки ще й свідчили про подяку від найвідоміших письменників їхніми ж власноручними підписами.
І серед моря всього цього інтелектуального багатства було важко розібратися. Поодинокі біографічні нариси Агатангела Кримського, Сергія Єфремова, Михайла Возняка та інших, що стосувалися Михайла Комарова, не розкривали всього спектра великої постаті. Розкидані десятилітнім терором та німецько-радянською війною люди і факти, як уламки скла, розлетілися по всьому світові або ще далі – у засвіти.
Науковцеві потрібно було знайти ту життєдайну ниточку, тягнучи за яку можна було б впорядкувати знання про видатного одесита і зв’язати докупи розрізнені факти та відкинути зайві міфи і чутки. Хто міг би це зробити найліпше – звісно, рідний син Михайла Федоровича – Богдан Комаров. Але його адресу було нелегко розшукати.
Богдан Комаров (1882–1975), який за свій одеський період життя встиг заявити про себе як талановитий публіцист, громадський діяч, лексикограф та один з кращих упорядників українських книжкових скарбів, мав фах біолога, який його врятував від цілковитого забуття. У роки Української революції дуже активно включився у вир подій: займався організацією українського шкільництва, читав курси з українознавства і за батьковою традицією у 1919 році опублікував фаховий «Короткий російсько-український словник термінів природознавства». Після закріплення більшовиків він активно розбудовував бібліотечну справу в Одесі, створив там і очолив Українську державну бібліотеку імені Тараса Шевченка (1921–1930), більшу частину фонду якої природно складала його особиста бібліотека.
Але довго лишатися непоміченим для більшовиків діяльний нащадок Комарова, звісно ж, не міг. І його захопив маховик вигаданих звинувачень (хоча чи варто сподіватися правдивих причин арешту від окупантів?), який пронісся Україною ще на початку сталінського згортання політики