перед його старечими очима, які вже ледь-ледь могли розрізняти літери:
«Добре пам’ятаю підручник Де-Віво, користуючись яким моя сестра Люба вивчила колись італійську мову; пам’ятаю ті книжки, за які Ви згадуєте, з бібліотеки батька: і вірші Грінченка, і «Чорноморців» Кухаренка, і «Про кари, до яких присуджують мирові судді» та інше; пам’ятаю і самого «Названого брата» Варфоломея Шевченка, який в кінці 80-х або на початку 90-х років бував в Одесі й одвідував і нашу хату».
Так зав’язалося тісне листування, яке тривало кілька років. Листи писалися обережно, зі свідомим обминанням політичних тем, що не завадило пролити світло на бурхливе життя родини Комарових в Одесі. Григорій Зленко ставив десятки питань, надсилав адреси і фото будинків для уточнення: чи жили там Комарови, чи бували там інші діячі тощо. Богдан Михайлович ледь встигав на всі запити відповідати, а надіслані матеріали, як машина часу, повертали його у добільшовицькі часи, коли надія на вільне майбутнє витала серед українців. Наприклад, отримавши фото будинку в Одесі, де жила дочка Михайла Федоровича Маргарита, яка, вийшовши заміж, стала Сидоренко, він писав:
«Велике спасибі за фото. Будинку по Кузнечній, 28, я зовсім не пам’ятаю, бо Сидоренки жили тут, певно, дуже недовго. Але будинок цей має значення, бо його саме згадує Леся [Українка]в одному із своїх опублікованих листів… А от будинок по Кузнечній вул., 21, я дуже добре пам’ятаю. Вийшов він на фото чудесно. Він такий, який і був за життя Сидоренків. Я дивлюсь на «парадні двері» і мені починає здаватись, що ось зараз двері відчиняться, і з них вийде люба постать «дяди Миши». Через них входила і декілька разів Леся, а в трагічному 1913 році її, хвору, внесли через ці двері в домівку Маргарити на креслі».
Разом із листами до Михайла Комарова, що зберігаються в Одеській бібліотеці, згадками про нього відомих нам постатей та й цими листами з колишнього Ленінабада ми можемо розкрити і краще зрозуміти велич людини, якою був Комар. З часом, до вогника «комарознавства», який розпалили ще Сергій Єфремов, Агатангел Кримський та Іван Франко, а наново «підкинули дровець» Григорій Зленко, Анатолій Мисечко, та долучилося ще багато істориків і краєзнавців, а дослідниця Ганна Швидько опублікувала цілу серію праць про Михайла Комарова, які розкривають його роль в історії України. Сьогодні вже доступно чимало архівних матеріалів та археографічних публікацій, зокрема і листи від Богдана Комарова до Григорія Зленка, які упорядкувала Лариса Бур’ян та опублікувала силами Одеської національної наукової бібіліотеки.
Книга ж, яку ви тримаєте в руках, демонструє лише невелику частину здобутків Михайла Комарова й закликає до першого знайомства з Людиною та її колосальною працею, яка була присвячена нашій культурі та свободі.
Січеславець на Слобожанщині
І звидкіль Комар той «храбрий»
На Вкраїні взявся?..
Слава, слава Комару —
Українцю-нотару,
Слава, слава добродію —
Той