тільки! Але перед тим як ви дізнаєтесь про причину вашої поїздки сюди, до Відня, хочу почути від вас про ситуацію на рідній Галичині. Хто-хто, а ви знаєте його досконало!
– Так, останні роки я майже не залишав Львова, – підтвердив Головінський.
І він досить детально, нічого не приховуючи і ніщо не прикрашаючи, повів про події останніх місяців. Не обминув і екс-акцію біля Бібрки.
– Навіть не скажу, вдала вона чи провал, – говорив Юліан. – Гроші, певно, ми отримали, хоч і довелося обережно обмінювати їх на паперові, але одного боївкара ми втратили, а інших схопила поліція. Поляки як з ланцюга зірвалися. Лапають всіх, хто причетний до «Пласту».
– Чому до «Пласту»? – запитав Коновалець.
Головінський не встиг відповісти, бо саме у цю мить у двері номера постукали й, дочекавшись дозволу з’явився офіціант, несучи тацю із замовленим. Коли за ним зачинилися двері, Коновалець запитав знову:
– То чому саме «Пласт», а не інші наші організації?
– Гриць Пісецький був одягнений у пластову сорочку. Він її вдягнув спеціально, щоб заспокоїти батьків, що їде на вишкіл до «Пласту». Поліція, певно, схопилася за цю нитку.
– Арештували багатьох?
– Багатьох. Не розумію, адже до того поліція все ж старалась хоч якось шукати справжніх винних. Що тепер сталося – ніхто не знає!
– Я знаю!
Головінський недовірливо подивився на Коновальця. А той, наче не сказав нічого дивного, продовжував:
– У мене досить велика інституція[15]. Нам стало відомо, що іще двадцять четвертого січня Пілсудським ухвалено рішення провести в Галичині та Волині пацифікацію.
– Умиротворення! – переклав Головінський. – Кого?
– А ви як гадаєте? Певно, що нас! Поліції дозволено все, до вбивства включно! До Львова направили начальника східного відділу Міністерства внутрішніх справ Броніслава Перацького.
– Того самого? – перепитав Юліан Головінський і нахмурив брови.
Приїзд Перацького напередодні «умиротворення» міг означати для українців будь-що, але тільки не добре. А Коновалець вів далі:
– Звичайно, поляки спробують виправдати свої дії нашою саботажною акцією, але від цього нам буде не легше. Ось про це й будемо говорити на нараді вже завтра, але я хотів зустрітися з вами раніше, щоб при всіх не виглядати принаймні непосвяченим.
– Та я і справді непосвячений! – сказав Головінський.
– У мене до вас декілька питань. Перше. Я розумію, а ви, безперечно, стикнулися з тою ситуацією, що на місцях люди не розбираються, куди вони входять – УВО чи ОУН.
Побачивши реакцію Головінського, Коновалець кивнув головою.
– Значить, я не помилився, тому це питання постало вже давно і його треба вирішувати. Оскільки ваші люди знають вас, Юліане, як крайового коменданта Української Військової Організації, то й бути вам крайовим провідником ОУН. Я хочу об’єднати ці посади, але поки що довірити їх вам. Упевнений, що це вам під силу.
Оскільки слова Коновальця лише констатували наявний стан,