align="center">
2
Хоч літургія вже закінчилася і черниці розійшлися виконувати кожна свою роботу, сестра Досифея затрималася перед улюбленим образом Миколая-угодника. Чомусь з-поміж усіх святих саме цей образ вона полюбила найбільше ще з дитинства. Сестра Досифеся – тоді ще просто Ксеня – завжди молилася до Миколая, щоб він приніс їй подарунок. Звичайно, її молитви були особливо ревними напередодні дев’ятнадцятого грудня. Тоді вона завжди лягала рано, щоб обов’язково заснути до того часу, коли святий проходитиме мимо їхньої хати. Ксеня була переконана, якщо у той момент вона не спатиме, Миколай промине її хату і вона залишиться без подарунка. Правда, траплялося, що не завжди мама з татом могли хоч щось покласти своїм дітям під подушку, тоді вона і молодший братик Данило довго плакали, не розуміючи, чим вони не догодили святому Миколаю.
Тепер же, коли вона майже половину свого життя провела у монастирі, стала дорослою, подібні дитячі страхи й переживання здавалися наївними, і сестра Досифея як ніколи розуміла страждання своїх батьків, які через банальну убогість не могли хоча б раз на рік принести дітям подарунок.
Нині травень і до Миколая ще довгих півроку, але сестра Досифея не відходить від образа. Сьогодні їй виповнюється тридцять років. Можливо, в іншому, мирському житті вона якось би відзначила цей день, але Ксенія Солтис вже давно зникла, а з’явилася сестра Досифея, яка пам’ятала, що для справжнього християнина важливішим є не день, коли він прийшов на цей світ, але день, коли він покидає його. Недаремно у Мінеї[4] майже не згадується про народження святих, зате є дні їхньої смерті – мученицької чи спокійної.
Сестра Досифея почула позаду себе чиїсь кроки. Озирнулася. Це була послушниця Катерина, молода дівчина, котра також вирішила залишитися у монастирі.
– Сестро, вас кличе до себе матінка, – повідомила послушниця.
Досифея востаннє перехрестилася і, злегка кульгаючи, рушила до виходу з церкви. Настоятелька монастиря Згромадження сестер Пресвятої Діви ігуменя Емілія вже місяць не покидала своєї келії. Після Великодня вона якось раптово відчула слабість, злягла і майже не вставала з ліжка. Лікарі місцевої лікарні чогось конкретного сказати не могли, лише невизначено натякали на поважний вік ігумені та жорстке утримання у їжі, якого вона неухильно дотримувалася упродовж всього часу перебування у монастирі – спочатку звичайною монашкою, а потім й ігуменею. Досифея знала, що настоятельку вже соборували, а сповідалася вона чи не кожен день. Для цього до монастиря приходив парох сусідньої церкви. Словом, черниці з тривогою чекали на той день, коли їм повідомлять страшну, але таку очікувану звістку.
Сестра Досифея підійшла до дверей келії ігумені і обережно постукала. З-за дверей почувся жіночий голос. Досифея зайшла у келію. Крім ігумені вона побачила сестру Домініку, старшу черницю, котра прийшла в монастир ще задовго до приходу самої Досифеї. Зараз