лисину в долоню. За стійкою на комп’ютері прокручувався якийсь фільм.
– Салям! Як життя, Хасане? Це знову я!
На вигляд Хасанові було років тридцять, щонайбільше – тридцять п’ять. Звичайної статури, мого зросту, без зайвої ваги. Тільки руки видавались непропорційними, довгими і кутастими, закінчуючись м’язистими, по-арабськи волохатими долонями. Він любив картаті сорочки, зашпилюючи їх до останнього ґудзика на шиї. Інтелігентне, замріяне обличчя робило менеджера молодшим – чимось схожим на заклопотаного студента.
– О, Максе! Ти приїхав! – Хасан був усміхненим і завжди готовим допомогти. Як і більшість простих єгиптян.
– Я ж обіцяв, що повернусь, – гордо випалив я.
– Я пам’ятаю! Але… – Єгиптянин розгубився.
– Що? Ви зачиняєтесь на ремонт?
– Ні… Просто… Ти надовго?
– На півтора тижня. Лечу додому шостого лютого. Не напряму. З пересадкою в Сирії. – Журнал «MANDRY» надав мені зворотній квиток лише з Дамаска до Києва. Білет із Каїра до Дамаска докуповував сам.
Хасан похитав головою. Я напружився.
– Ти хіба не знаєш? – потупившись, спитав чоловік.
– Не знаю чого?
– У нас тут революція.
– Яка ще, в дідька, революція?
– Ти що… ти справді нічого не знаєш?
– Та що я маю знати? Я місяць був у пустелі!
Єгиптянин погладив лисину і мовив:
– Сідай. Я зроблю тобі чаю…
– Уже три дні, як відключений мобільний зв’язок та Інтернет, – розказував Хасан.
На столі стояв порцеляновий чайник. Я сьорбав чай з маленького келишка (з таких за Союзу цмулили вірменський коньяк).
– Чому?
– Влада боїться, щоб не вийшло так, як у Тунісі.
14 січня 2011-го, буквально за два тижні до заворушень у Єгипті, туніські демонстранти добилися відставки президента Бен Алі, який правив державою з 1987 року. 74-річний Зін ель-Абідін Бен Алі підібгав хвіст, склав повноваження і драпонув до Саудівської Аравії, перед тим розпустивши уряд.
– Аналітики пов’язують швидкий успіх революції у Тунісі з тим, що демонстранти координували свої дії через Інтернет, головним чином через мережу Facebook, – провадив далі Хасан. – Мубарак[9] вирішив діяти на випередження й обірвав усі засоби зв’язку.
– Це неправильно, – похитав я головою.
– Звісно. Народ розсердився ще більше. Саме тому виступ призначили саме на сьогодні, на п’ятницю.
– Зрозумів. – До мене нарешті дійшло. – Обідня молитва?
У будні мусульмани справляють намаз – обов’язкову щоденну молитву, що повторюється п’ять разів протягом дня. Намаз може здійснюватися будь-де. Головне, щоб правовірний виконував усі необхідні приписи для здійснення молитви: ритуальна чистота, охайне місце, тверезість, відповідний одяг. Така молитва займає лише кілька хвилин. Зате у п’ятницю, перший вихідний, замість п’яти молитов відправляється лише одна. Мусульмани збираються гуртом у мечетях і моляться