побоювання, що найближчим часом влада зупинить передачу сигналу з супутника «Nilesat» і єгиптяни не зможуть ловити канал на звичній частоті. На щастя, дружні «Аль-Джазірі» канали погодилися надати власні частоти для трансляції. На екрані з’явилась частота, на якій показуватимуть «Аль-Джазіру» в разі блокування. На додачу оператори запустили текстову стрічку, в якій двома мовами (арабською та англійською) сповіщалося, де шукати канал, якщо трансляція раптово обірветься.
Так і сталося. За півгодини картинка щезла. Поклацавши пультом, Хасан знайшов «Аль-Джазіру» на іншому арабському каналі – «Al Hiwar». То була арабська версія «Аль-Джазіри» (мовлення велось виключно арабською), зате картинка була та ж сама. Цього було достатньо.
Телефони та Інтернет, як і раніше, не працювали…
Довгий день добігав кінця. Перед настанням темряви Каїр вгамувався. Головним чином через те, що з міста повністю щезла поліція. На вулиці не було ні звичайних постових, ні спецназу. Натовп заспокоївся, немов бик, з-перед чиїх очей прибрали червону ганчірку.
– Вшилися, – прокоментував зникнення «людей у чорному» Марко. – Добряче їм там хвости підсмалили.
– Ти помиляєшся, – кострубатою англійською заперечив товариш Хасана. Полісмен (тепер уже, мабуть, колишній) сидів разом з усіма в кімнаті для сніданків, тихо потягуючи чай. – У Мубарака достатньо сил, щоб придушити заколот. Поліція не тікала. Нам наказали піти.
Я повернувся до патрульного.
– Що ти маєш на увазі?
– Нам наказали піти, – повторив він. – Такий був наказ.
– Але для чого?
– Скоро дізнаєшся. Демонстранти повинні відчути смак свободи…
Була одна проблема – харчі. Точніше, проблемою була їхня відсутність. Війна війною, а обід (чи то пак, вечеря) – за розкладом. Жерти хотілося нестерпно. А «Cairo Stars» не належав до готелів, у яких пропонують повний пансіон.
Метушливий російський доцент першим озвучив уголос думку, яка гнітила всіх:
– У готелі щось є на вечерю, Хасане?
Я глитнув слину і підняв голодні очі на Хасана, мовчки приєднуючись до запитання. Після сніданку я їв тільки воду і сльозогінний газ. Менеджер насупився. Голодними були не тільки постояльці, а й працівники готелю. Метро зупинили, маршрутки не ходили, не було мобільного зв’язку, щоб викликати таксі. Тож Хасану і його колегам довелося зостатися на ніч у готелі. Вони не могли потрапити додому. І всі вони протягом дня споживали те ж саме, що і я.
– Не знаю, – хмуро відповів Хасан. – Можна з’їсти завтрашній сніданок.
Власне, у нас не було вибору.
На сніданок кожному гостю «Cairo Stars» пропонувались два варені яйця, плавлений сирок та хрусткий тост із джемом апетитного яскраво-хімічного кольору.
Приготування зайняло чверть години. Помічник Хасана розставив тарілки і розклав перед кожним його злиденну порцію. Сам менеджер заварив і розлив усім чаю.
Їли мовчки – швидко і не плямкаючи, – дякуючи долі, що взагалі їмо.
– Яєць