Принаймні хоч щось. Вчора ми взагалі навіть не знали, хто наш вбитий і чим займався. А що ти вчора довідався?
Скляр відмахнувся:
– Не надто багато. Скидається на те, що дівчини в нього немає й що жив він доволі нудно: жодних гулянок вдома, друзі навідувалися не надто часто. Один із сусідів прийде сьогодні на тринадцяту, щоб скласти фоторобот приятеля, якого він час від часу бачив з Павелківом. Необхідно встановити його особу.
– А що на роботі розповіли?
– Ні-чо-го, – промовив по складах одне з найнеулюбленіших слів на службі. – Працював сумлінно, у конфлікти не вступав, з усіма в гарних відносинах, проте друзів на роботі не мав. За словами колег, мав дівчину (таку собі Юлю), з якою давно розійшовся. Останнім часом найбільше спілкувався з університетським приятелем, та вони не мають його контактів. Ім’я Кирило. Думаю, це той самий, про кого згадував сусід жертви.
– Гм… не так уже й нічого, – звів брови оперативник. – Кращий приятель вбитого – нова ниточка, яка може навіть і до розв’язки привести. Хтозна, може, справа виявиться банальною: два приятелі щось не поділили. Наприклад, дівчину.
Єгор знуджено зітхнув і відсторонено подивився у вікно. Думки його блукали деінде: на відміну від Кир’яха Скляр частенько грішив тим, що переймався особистими питаннями на робочому місці. Кир’ях не вперше спостерігав за пригніченістю Скляра, проте вирішив не допитуватися – «захоче, сам розповість». На його превеликий подив, оце «захоче» настало дуже швидко.
– Я так довго не витримаю, Жень, – Єгор затулив обличчя руками, відтак з силою потер очі й чоло. – Мене ці постійні перевірки скоро доконають.
Скляр не надто полюбляв дослухатися до наказів керівництва, часто проводячи розслідування на свій розсуд. Завдяки репутації кмітливого й цілеспрямованого слідчого йому багато пробачали. Аж до поїздки в Харків.
– Я задовбався скніти в цьому вузенькому кабінетику, де завжди купа людей, галасу й все заставлено, – він підняв зі столу й приречено кинув назад пакунок з речовими доказами, – ось цим всім. Я хочу займатися розслідуваннями. По-справжньому ними займатися.
– Ти займаєшся, – Кир’ях спробував хоч якось підбадьорити.
Він прекрасно знав, що має на увазі Єгор, проте не бачив жодної можливості допомогти.
– Ти ж чудово розумієш, про що я.
Двері кабінету відчинилися, Єгор приречено звів погляд, очікуючи побачити, як сюди заходить Гусейнов чи Гочмановський. Проте то лише зазирнув один з оперативників, шукаючи Войтюка. Єгор з полегшенням зітхнув.
– Він буде на дев’яту, донька захворіла, – пояснив Скляр і не без задоволення подивився, як колега зачиняє двері з протилежного боку.
Попри те, що побоювання не втілилися, серце в нього стислося: все одно обоє слідчих скоро прийдуть, а відтак почнеться новий марудний день на службі.
– Єгоре, ти слідчий. Такі твої обов’язки: сидіти тут і виконувати більше паперової роботи. Це ми з Льошею бігаємо містом.
– Ніколи не хотів бути слідчим –