туди своїм легатом месера Нікколао да Прато. Широко відомий завдяки своєму становищу, вченості й порядності, він одразу ж викликав до себе таку довіру, що легко добився у Флоренції права встановити на свій розсуд спосіб правління. Походячи з ґібелінського роду, він прагнув повернути до міста вигнанців. Однак насамперед він намагався завоювати симпатії народу, а для цього відновив колишнє, поділене на загони народне ополчення, що значно посилило пополанів і послабило грандів. Коли легату здалося, що народ уже задоволений, він вирішив ужити заходів для повернення вигнанців. Брався він до цієї справи і так, і так, але нічого не виходило, і врешті-решт люди при владі почали ставитися до нього з такою підозрою, що він, розгніваний, був змушений покинути Флоренцію та повернутися до папського двору. Флоренція ж лишилась, як і раніше, у чварах, до того ж іще й під інтердиктом. Роздирали місто не тільки ці чвари, а ще й ворожнеча між пополанами і грандами, ґібелінами і ґвельфами, білими і чорними. Усе місто було озброєне, і всюди спалахували сутички, бо від’їзд легата не сподобався всім, хто хотів повернення вигнанців. Першими почали розбрат Медічі і Джуньї, які були заодно з легатом і вимагали повернення заколотників. Тож сутички точилися майже в усіх кварталах міста.
До всіх лих додалась іще й пожежа. Спершу загорілось у Орто Сан Мікеле, у будинку Абаті, потім вогонь перекинувся на будинки Капонсаккі, які згоріли дощенту разом із будинками Маччі, Ам’єрі, Тоски, Чіпріані, Ламберті, Кавальканті й усім Новим ринком. Потім вогонь шугонув до брами Санта Марія, яка теж тоді вщент згоріла, і, повернувши до Старого мосту, знищив будинки Герардіні, Пульчі, Амідеї і Лукардезі та ще стільки інших, що згорілих будівель нарахували понад тисячу сімсот. Найпоширенішою думкою щодо цих пожеж була та, що вони виникли випадково під час однієї із сутичок. Та дехто стверджував, що місто підпалив Нері Абаті, пріор Сан П’єтро Скераджо, людина розбещена й охоча до злочинів: бачачи, що народ тільки й робить, що б’ється, він, мовляв, вирішив учинити таку мерзенність, із якою люди, заклопотані зовсім іншим, ніяк не можуть упоратись. А щоб це йому легше вдалося, він підпалив будинок своїх родичів, де його злочину ніхто не подумав би завадити. Так у липні 1304 року Флоренція і стала жертвою вогню. Серед усього цього безладу лише месер Корсо Донаті не брав до рук зброї, вважаючи, що так йому значно простіше буде стати посередником між обома сторонами, коли, втомившись, нарешті, від своїх боїв, вони захочуть помиритися. Вони й справді припинили збройні сутички, але більше від пересиченості заподіяним злом, ніж від прагнення до миру та злагоди. Закінчилось усе тим, що заколотників не повернули, і партія, що підтримувала їх, вийшла з боротьби послабленою.
Папський легат, повернувшись до Рима і дізнавшись про нові сутички у Флоренції, взявся переконувати папу, що, коли він хоче об’єднати Флоренцію, йому необхідно викликати до себе дванадцять найвідоміших її громадян, бо, щойно