в усіх справах, які розглядали інші ради, і призначала всіх посадовців у республіці. Після того як було встановлено цей лад, партію ґвельфів іще посилили, що дало б їм можливість краще захищатися від ґібелінів. Майно останніх поділили на три частини: першу взяли в скарбницю комуни, другу віддали магістратурі ґвельфської партії, членів якої називали капітанами, третю роздали всім іншим ґвельфам як відшкодування за збитки. Папа, зі свого боку, для того щоб Тоскана залишалася ґвельфською, призначив короля Карла імперським вікарієм Тоскани. Завдяки новому способу правління Флоренція блискуче підтримувала свою славу, бо у внутрішніх справах держави панувала законність, а зовні діяло її військо. Невдовзі, однак, папа помер, і після суперечок, які тривали протягом двох років, обрали Григорія X, він довго жив у Сирії та перебував там, навіть коли посів папський престол. Унаслідок цього він погано розбирався в боротьбі італійських партій і дивився на них не так, як його попередники. Зупинившись у Флоренції на шляху до Франції, він вирішив, що добрий пастир мусить добитись єдності серед громадян міста, і почав діяти в цьому напрямку, тож флорентійці погодилися прийняти синдиків ґібелінів і почати з ними перемовини щодо умов повернення ґібелінів. Однак, хоча сторони дійшли згоди, ґібеліни відчували тепер такий страх, що повернутися не захотіли. Папа вирішив, що винне в цьому місто, і, розгнівавшись, наклав на Флоренцію відлучення, яке тяжіло над нею, поки Григорій X був живий; після ж його смерті новий папа Інокентій V знову дав місту пастирське благословення. Потім почався понтифікат Миколая III, який походив із роду Орсіні. Оскільки папи все ще побоювались усіх, хто підносився в Італії, навіть якщо піднесенням своїм він завдячував тій самій церкві, і одразу ж намагалися його якось принизити, наслідком такої політики були в Італії безперервні чвари та перевороти: могутнього правителя боялись і протиставляли йому іншого, поки що слабкого, але тільки-но він набирався сили, його починали боятись і намагалися послабити. Через це королівську владу відняли в Манфреда і передали Карлу, який теж почав викликати страх і прагнення згубити його. Отже, Миколай III успішно повів інтригу, за допомогою імператора позбавив Карла намісництва в Тоскані й під іменем імперського вікарія послав туди месера Латіно як свого легата.
Становище Флоренції в ті часи було досить сумним, тому що ґвельфський нобілітет знахабнів і зовсім не боявся посадовців республіки. Щодня коїлися вбивства чи інші насильства, а тих, хто це творив, неможливо було покарати, оскільки вони були улюбленцями того чи того нобіля. Ватажки пополанів вирішили, що для приборкання цього нахабства непогано буде повернути вигнанців, легат цим скористався для того, щоб умиротворити місто, і ґібелінів повернули. Кількість правителів, яких було спершу дванадцять, збільшили до чотирнадцяти – по семеро від кожної партії: вони мали правити протягом одного року і призначатися папою. Флоренцією правили так два