скупчення людей, у другому – до їхньої нестачі, і якщо немає можливості переселяти частину населення звідти, де його забагато, туди, де його бракує, уся країна занепадає: місця, де малолюддя, перетворюються на пустелю, місця, де перенаселення, зубожіють. Оскільки сама природа не може усунути ці несприятливі обставини, тут необхідна людська діяльність: нездорові краї стають більш сприятливими для життя, коли в них одразу оселяється велика кількість людей, котрі, обробляючи землю, роблять її більш родючою, а розводячи вогонь, очищують повітря. Доказом може бути Венеція, розташована у місцевості болотистій та нездоровій: переселення туди відразу значної кількості людей оздоровило її. У Пізі через шкідливі випари у повітрі не було достатньої кількості жителів, поки Генуя та її узбережжя не стали зазнавати набігів сарацинів. І от через ці набіги у Пізу переселилася така кількість вигнанців зі своєї батьківщини, що вона стала велелюдною і могутньою. Відтоді, як щез звичай засновувати колонії, складніше стало утримувати завойовані землі, малолюдні місцевості не заселяються, а перенаселені не можуть позбутися надлишку жителів. Так і сталося, що в усьому світі, а особливо в Італії, багато місцин порівняно з давниною знелюдніли. І все це було і до сьогодні є наслідком того, що правителі не прагнуть справжньої слави, а республіки – ладу, що заслуговував би на схвалення. У давнину ж заснування колоній часто приводило до появи нових міст і постійного зростання тих, що виникли раніше. До них належить Флоренція, яка походить від Ф’єзоле і зростання якій забезпечив приплив колоністів.
Очевидно, як це й довели Данте і Джованні Віллані, що містяни Ф’єзоле, розташованого на вершині гори, бажали, щоб ринки його були більш велелюдні та більш доступні для всіх, хто хотів би доправити на них свої товари, і для цього постановили, що вони розташовуватимуться не на горі, а на рівнині, між підніжжям гори й річкою Арно. Я вважаю, що ринки ці спричинили зведення поряд із ними перших будівель: купці потребували приміщень для товарів, і з часом ці приміщення стали постійними будівлями. Згодом, коли римляни перемогли карфагенян і убезпечили Італію від чужоземних нашесть, кількість цих будівель істотно зросла. Адже люди живуть у складних умовах тільки несамохіть, і якщо страх перед війною змушує їх віддавати перевагу місцям, укріпленим самою природою і важкодоступних, то, позбувшись небезпеки, вони іще охочіше оселяються в місцях значно менш суворих і більш доступних, – бо це зручніше. Безпека, яку завоювала для Італії слава Римської республіки, сприяла такому зростанню (ми вже про це говорили) зведення житлових будівель, що вони утворили містечко, яке спершу мало назву Вілла-Арніна. Потім у Римі почалися громадянські війни, спочатку між Марієм і Суллою, пізніше між Цезарем і Помпеєм, а потім між убивцями Цезаря і тими, хто хотів помститися за його смерть. Спершу Сулла, а після нього ті троє римських громадян, котрі, помстившись за вбивство Цезаря, поділили між собою владу,