у глибинній структурі роману, зокрема ті, що складаються у «міф про упиря» і заявлені як зловісне, кількаразове повернення минулого (воно переслідує і матір Нечипора, і його самого): то в образі «чоловіка з Дону» (призвідця втрати клаптя землі), то «поновленою» справою про давній проступок Чіпки, то гризотою про неправедно нажите багатство, узяте за Галею, то непозбутнім товариством трійці волоцюг, яка знову, і ще глибше затягує героя твору у моральні трясовини…
«Повія» – ще одне велике епічне полотно Панаса Мирного, що має підзаголовок: «Роман з народного життя». Як і в попередньому творі цього жанру, розлога повістувальна форма дає нагоду письменникові образним словом здійснювати докладний соціальний і психологічний аналіз великого фрагмента зображуваного. Романіст ще раз засвідчив схильність до створення в цьому жанрі багатоперсонажних груп, до багатошарових «зрізів» суспільних середовищ, які досліджує, до детального мотивування дій, що визначають сюжетний рух. Можна констатувати й певну спробу наблизитися до більш безпосереднього представлення душевного життя героя (в даному випадку – героїні) через виклад снування її думок, переживань, передчуттів, сновидінь тощо.
Композиція роману «Повія» загалом проста, на що має вплив малорозгалужений сюжет. В його основі – історія наймитування й поступового падіння вродливої, душевно незіпсутої сільської дівчини, її шлях від одного господаря до іншого, ще до інших, наприкінці – уже в ролі жінки для розваг, а далі шпиталь і околиця нелюбого рідного села, діставшись якого, вона, уже хвора і знівечена, замерзає. Структура цього роману з такою життєвою «подорожжю» героя, котрою «нанизано» різноманітні його пригоди, його перебування в різних соціальних ярусах і середовищах, у найзагальніших рисах нагадує «Миколу Джерю» І. Нечуя-Левицького, але ще більше – романи епохи Просвітництва, такі як «Молль Флендерс» Д. Дефо, «Життя Маріанни» П. К. Маріво, «Кандід» Вольтера, особливо ж – «Халепи доброчесності» маркіза де Сада (роман, з яким «Повія» Панаса Мирного може вступати в діалог-дискусію за своїми мотивами). Христя виступає то, найчастіше, учасником, то спостерігачем певних подій, то особою, про яку ведеться мова у різних, важливих для цілей авторського зображення, групах персонажів, – і цим досягається єдність у розмаїтій панорамі життя, представленій романом.
Ще докладніше, ніж у романі «Хіба ревуть воли…», письменник змальовує тут дворянсько-чиновницько-купецьке середовище, пануючі в ньому підступні моральні засади, його власницькі інтереси й форми їх реалізації (зокрема, земська діяльність), виводить рельєфні постаті його репрезентантів, як-от губернський предводитель дворянства Лошаков, земські діячі Колісник і Рубець, пристав Книш та інші. Між ними, що «йдуть угору», роблять кар’єру й наживають багатства, метається Христя зі своєю, нікому для них не потрібною долею. Одна з найбільш колоритних постатей – Колісник, оборотистий авантюрист, чиєї відчайдушності й зухвальства