доведених до ступеня високої майстерності».
Дослідниками в результаті зіставлення текстів незавершеної прози виокремлено абриси кількох великих творчих задумів, таких, як цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться», повісті «Сколихнув», «[Місто Мирне]» (остання назва умовна) та ін.; як літературний факт уже давно функціонує незавершена повість Панаса Мирного «Голодна воля». В усіх цих творах письменник накидує широку картину сільського і міського життя на великому часовому протязі – від дореформених років до доби Першої російської революції, вибудовує розмаїті сімейно-родові генеалогії, створює цілу галерею характеристичних типів із селянського, міщанського, купецького, чиновницького середовища. Тож іще раз можна лише пошкодувати, що копіткими службовими справами, що їм Панас Мирний завдячував своїм відносним житейським благополуччям, було «вкрадено» багато творчого часу у нього як у митця, часу натхнення, якого письменник так і не встиг компенсувати, щоб завершити розпочате.
Втім, «незавершеність» окремих із цих творів не варто абсолютизувати, як і ряд загальних аспектів такого способу письма: стихійно-творче нарощування текстів, що характеризується багатоваріантною розробкою сюжету, примірянням різних ракурсів і точок зору на подію, примноженням художніх деталей і подробиць, – усе це, позбавлене практично-цілісної остаточності за мірками того часу, в якому працював письменник, цілком може бути зіставлене з явищами, окремі риси якого, в чомусь подібні до названих, знаходять сміливішу творчу легалізацію в певній частині повістувальних структур ХХ ст.
У доробкові Панаса Мирного є кілька драматичних творів. Драмі «Лимерівна» (1883, надр. 1892) притаманний загалом традиційний сімейно-побутовий конфлікт: вдова Лимериха з корисливих міркувань видає свою дочку заміж за нелюбого їй. П’єса позначена певним історичним колоритом (дія віднесена в другу половину ХVІІІ ст.). Страдницький образ Лимерівни, головної героїні, належав до найбільш вдалих і улюблених ролей М. Заньковецької.
Тематично «Лимерівну» продовжує драма «У черницях» (1884). Автор тут непоступливий у викритті святенництва монастирського побуту, в обстоюванні права молодої людини на пристрасне почуття.
Підзаголовок «комедія у 5 справах» має п’єса «Згуба» (1896, надр. 1907). Насправді цей твір важко назвати «комедією». У п’єсі розгорнута, по суті, та ж проблема, що й у романі «Повія». Хима, головна героїня п’єси, свого часу втекла із села з паничем і стала його коханкою, тепер хоче вернутися до чесного життя, але знову робить помилку, схиляючись серцем до нового пройдисвіта, котрий, повінчавшись із нею, цинічно її дурить, пропиває з іншими ті гроші, які їй, як придане, дає колишній звідник панич. На відміну від «Лимерівни» з її традиційною розстановкою «позитивних» і «негативних» персонажів, п’єса «Згуба» по-натуралістичному наближена до життя, серед її головних персонажів немає жодного, хто б був «без гріха», драматург у своїй вірності