Сонцем стань!. Сборник

тепер його голос зомлів

      І погасло вітхніння,

      І не слухає вже його слів

      Молоде покоління.

      Ті слова про обіцяний край

      Для їх слуху – се казка;

      М’ясо стад їх, і масло, і сир —

      Се найвищая ласка.

      Що з Міцраїм батьки і діди

      Піднялись до походу,

      На їх погляд, се дурість, і гріх,

      І руїна народу.

      Серед них Авірон і Датан

      Верховодять сьогодні;

      На пророцькі слова їх одвіт:

      «Наші кози голодні!»

      І на поклик його у похід:

      «Наші коні не куті».

      На обіцянки слави й побід:

      «Там войовники люті».

      На принади нової землі:

      «Нам і тут непогано».

      А на згадку про божий наказ:

      «Замовчи ти, помано!»

      Та коли загрозив їм пророк

      Новим гнівом Єгови¹⁴,

      То йому заказав Авірон

      Богохульні промови.

      А на зборі Ізрайля синів,

      Честь віддавши Ваалу¹⁵,

      Голосистий Датан перепер

      Ось якую ухвалу:

      «Хто пророка із себе вдає,

      І говорить без зв’язку,

      І обіцює темній юрбі

      Божий гнів або ласку,—

      Хто до бунту посміє народ

      Накликати, до зміни

      І манити за гори, настріть

      Кінцевої руїни,—

      Той на пострах безумцям усім

      Між отсим поколінням

      Най опльований буде всіма

      І побитий камінням».

ІII

      Вечоріло. Поменшала вже

      Цілоденная спека,

      Над горою край неба палав,

      Мов пожежа далека.

      Наче дощ золотий із небес,

      Полила прохолода;

      Починається рух у шатрах

      Кочового народа.

      Звільна, плавно ступаючи, йдуть

      Кам’яними стежками

      Чорноокі гебрейки бичем

      З глиняними збанками —

      Із збанками на головах, ген

      Під скалу до криниці,

      А в руках їх мішки шкіряні,

      Щоб доїти ягниці.

      Старші діти по голім степу,

      Наче зайчики, грають,

      В перегони біжать і кричать

      Або з луків стріляють.

      Де-де чути квиління з шатра

      Або регіт дівочий;

      Там хтось пісню заводить сумну,

      Наче степ у тьмі ночий.

      Та ось старші, батьки та діди,

      Із наметів виходять

      І по горах, по голім степу

      Скрізь очима поводять:

      Чи не видно ворожих їздців

      Де за жовтим туманом?

      Чи не котить де південний біс

      Пісковим гураганом?

      Ні, спокій! І розмови пішли

      Ті звичайні, сусідські:

      Щораз менше в ягниць молока,

      І ягнята ось тіцькі!

      Навіть що для ослиць не стає

      Будякової паші!

      Доведеться кудись кочувать

      На пасовиська кращі.

      Авірон радить край Мадіам¹⁶,

      А Датан іще далі.

      А Мойсей? Той замовкне, мабуть,

      По вчорашній