у Віденській бібліотеці.
І ось цю молоду дівчину приводять до Месмера.
Перед тим її роками лікували за всіма правилами науки, але безрезультатно, перші окулісти Відня: відомий оператор професор Барт і придворний лікар Штерк. Але деякі ознаки (конвульсивне здригання очей, які в той момент виступають з орбіт, болі в селезінці й печінці, які викликають щось на кшталт нападів божевілля) дають підставу думати, що сліпота дівчини Парадиз виникає не через руйнування зорового нерва, а лише через розлади, обумовлені психікою. Роблять ще одну спробу й приводять її до Месмера, який виявляє в ній потрясіння загальної нервової системи й визнає, що в такому випадку існує можливість її вилікувати за допомогою його, Месмера, метода. Щоб мати змогу ретельно стежити за успіхами магнетичного курсу, він бере її до себе в дім, де піддає магнетичному лікуванню безкоштовно разом з двома іншими пацієнтками.
До цього моменту всі свідчення сучасників тотожні. Але відтоді з’являється цілковите протиріччя між показами Месмера, який стверджує, що він майже повністю повернув їй зір, і свідченням професорів, які відкидають будь-яку претензію на поліпшення як брехню й «уяву». (Слово «уява» грає відтепер вирішальну роль під час закидання докорів Месмеру від наукових кіл.) Звичайно, нині, через півтора століття, важко зробити вибір між двома твердженнями, адже вони суперечать одне одному. На користь лікарів спрацьовує той факт, що до Марії Терезії Парадиз і надалі ніколи вже не повернувся більше зір; на боці Месмера, окрім свідчень громадськості, записка, складена батьком молодої дівчини і яка здається не дуже наочною, щоб можна було оголосити її просто підробкою. Бо я знаю мало документів, які б так вичерпно й повно з психологічної точки зору відтворювали перше сприйняття світла людиною, яка поступово позбавлялася сліпоти; щоб вигадати такі найтонші, засновані на знанні людської душі подробиці, потрібен був би кращий поет і психолог, ніж старий гоф-секретар Парадиз-батько чи така непоетична натура, як Месмер. В основній частині сказано: «Після нетривалого, енергійного магнетичного впливу з боку пана доктора Месмера вона почала розрізняти обриси поставлених перед нею тіл і фігур. Але нове відчуття було настільки вразливим, що вона могла дивитися на все це тільки в дуже темній, зачиненій віконницями кімнаті. Коли перед її очима, на яку поклали вп’ятеро складену пов’язку, проводили запаленою свічкою, хоча й робили це швидко, вона відразу падала, немов уражена блискавкою. Першою людською фігурою, яку вона побачила, був пан доктор Месмер. Вона уважно спостерігала за ним і за всілякими рухами його тіла, які він робив, щоб випробувати її. Вона до певної міри була збентежена цим і сказала: «Як жахливо бачити це! Невже так виглядає людина?» До неї, за її бажанням, привели великого домашнього песика, дуже ручного, її улюбленця, і вона оглянула його з тією ж увагою. «Цей пес, – сказала вона потім, – подобається мені більше, ніж людина; мені набагато легше на нього