рушійних моментів». Клінічно точно описує зцілений чоловік те безвихідне становище, у якому знайшов його Месмер, і як магнетичне лікування позбавило його дивовижним чином застарілого страждання, яке досі не піддавалося жодній лікарській допомозі. І щоб заздалегідь відобразити будь-яке можливе заперечення з боку лікарів, розважливий академічний радник пише: «Якщо хтось скаже, що історія з моїми очима уявна, то я цим задовольнюся й від жодного лікаря у світі не буду вимагати більшого, ніж зробити так, щоб я уявляв себе абсолютно здоровим». Під враженням цього незаперечного успіху Месмер вперше (і востаннє) отримує визнання. 28 листопада 1775 року Баварська академія урочисто обирає його своїм співчленом, «бо вона переконана, що праці настільки видатної людини, яка увічнила свою славу особливим і беззаперечним свідченням неочікуваної й плідної вченості своїми відкриттями, буде сприяти його блиску».
Протягом одного року отримана повна перемога, Месмер може бути задоволений: академія, десятки лікарів й сотні вдячних пацієнтів, які одужали, беззаперечно свідчать про цілющу силу магніту. Але дивно – у ту саму мить, коли кілька свідків без будь-якого стороннього впливу віддають Месмеру належне, сам він себе засуджує. Протягом цього року він знайшов уже сумну помилку в розрахунку, а саме: що не магніт діє в його руках, а діють самі руки; отже, його вражаючий вплив на людей виходить не від мертвого мінералу, яким він маніпулює, а від нього, живої людини, що зовсім не магніт був чудодійним джерелом здоров’я, а сам магнетизер. Після такого визнання проблема отримала несподівано новий напрямок: ще один поштовх – і могла бути пізнана дійсна, персональна причинність. Однак духовна напруженість Месмера недостатньо велика, щоб випередити ціле століття. Крок за кроком просувається він невірними й обхідними шляхами. Але ось, відкинувши вбік свій чарівний мінерал, магніт, чесно й рішуче він вивільняється одночасно з магічної пентаграми[48] середньовічного мотлоху; досягнута та точка, де ідея його стає для нас зрозумілою й плідною.
Здогади й усвідомлення
Коли саме Месмер наважується на цей історичний поворот у методах свого лікування, не можна встановити з точністю. Але вже у 1776 році його вдячний пацієнт Остервальд пише з Баварії, що «д-р Месмер здійснює тепер більшу частину своїх сеансів без будь-яких штучних магнітів, простим дотиком до хворих органів частково безпосередньо, частково за допомогою будь-яких предметів». Значить, не минуло навіть цілого року, і Месмер помітив, що магніт абсолютно не потрібен під час так званих магнетичних сеансів, тому що коли він проводить просто рукою уздовж нервових шляхів від одного полюса до іншого, хворий відчуває те саме збудження або полегшення; Месмеру варто тільки доторкнутися до своїх пацієнтів, і нерви їх уже напружуються й готові здригатися; без будь-якого приладу й медикаментів уже відбуваються зміни в характері хвороби організму, спершу у