не чути нічого, крім його повільних кроків або часом зітхання полегшення чи туги. Але звичайно це триває недовго, і один з хворих починає від дотику Месмера тремтіти, конвульсивна судома проходить по його тілу, його кидає в піт, він кричить, зітхає або стогне. І як тільки у першого пацієнта виявляються видимі ознаки сили, яка напружує нерви, інші учасники ланцюга теж починають відчувати знамениту кризу, що несе зцілення. Посмикування електрично перескакують по замкнутому колу далі й далі, виникає масовий психоз; другий, третій пацієнт впадають у судому, і раптово шабаш відьом у повному розпалі. Одні качаються з закоченими очима у корчах по підлозі, інші починають пронизливо сміятися, кричати, стогнати й плакати, деякі, охоплені судомами, танцюють, як чорти, деякі – усе це зображене на гравюрах того часу – ніби впали, під впливом жезла або затятого погляду Месмера, у непритомний стан або гіпнотичний сон. Із тихою посмішкою, що застигла на губах, лежать вони байдуже в каталіптичному заціпенінні, а в цей час музика по сусідству продовжує грати, щоб стан напруженості все посилювався й посилювався, бо, за знаменитою «теорією криз» Месмера, всяка нервово обумовлена хвороба повинна бути доведена до вищої точки свого розвитку, щоб тіло могло зцілитися. Тих, хто занадто сильно охоплений кризою, хто кричить, бешкетує й корчиться в судомах, швидко відносять служки й помічники Месмера в сусідню, щільно оббиту, наглухо ізольовану кімнату, «залу криз», щоб там вони могли заспокоїтися (що, зрозуміло, дало в сотнях випадків привід знущанню в пресі й твердженням, що нервові дами отримують там заспокоєння шляхом суто фізіологічним). Вражаючі сцени щодня розігруються в чарівному кабінеті Месмера: хворі підхоплюються, вириваються з ланцюга, заявляють, що вони здорові, інші кидаються на коліна й цілують руки рятівникові; деякі благають посилити струм і ще раз їх торкнутися. Потроху віра в магію його особистості, у його особисті чари стає для його пацієнтів формою релігійного божевілля, а сам він – святим і цілителем незліченної кількості людей. Як тільки Месмер з’являється на вулиці, одержимі недугою кидаються до нього, щоб доторкнутися хоча б до його одягу; княгині й герцогині на колінах просять, щоб він відвідав їх; ті, хто запізнився, хто не отримав доступу до його бакета, купують собі для особистого вживання так звані «petits baquets» маленькі відра, щоб лікуватися магнетизмом за його методом вдома. І в один прекрасний день Париж може споглядати безглузду картину: на самій середині вулиці Бонді сотня осіб, які мотузками прив’язані до намагнетизованого Месмером дерева, чекає «кризи». Ніколи жоден лікар не переживав такого стрімкого й гучного успіху, як Месмер; п’ять років поспіль паризьке суспільство тільки й говорить про його магнетичне лікування.
Але немає нічого найнебезпечнішого для нової науки, коли вона стає модою й предметом світської балаканини. Проти своєї волі Месмер потрапляє у двозначне становище: як чесний лікар він хотів дати новий цілющий засіб для