емоційних переживань, такого пароксизму пристрасті, як практика магнетичного лікування. Протягом декількох місяців Месмер і магнетизм стають у Парижі найбільшою модою, останнім криком. Перед його розкішною квартирою на Вандомській площі з ранку до вечора стоять коляски й кабріолети дворян; лакеї в кольорових лівреях перших будинків Франції чекають біля прикрашених гербами нош; оскільки приміщення виявляються занадто тісними для такого несподіваного напливу людей, навіть для багатих пацієнтів є лише три «цебри здоров’я», тому вже за декілька днів наперед купують собі місце біля «бакета», як у наш час ложу на першу виставу нової опери. Але філантропія теж в моді, і Месмер надає «бакети», щоправда, меншого розміру і для осіб менш заможних, бо кожен, багатий він чи бідний, повинен отримати свою частку цього «гармонійного» цілющого засобу. Він виключає з кола хворих осіб з відкритими ранами, безсумнівних епілептиків, божевільних і калік, чесно підкреслюючи цим, що він досягає поліпшення в загальному самопочутті лише через нервову систему, але не може дивом змінити будову органів.
У цих магнетичних залах, а незабаром й у власному палаці, у готелі Буїльйон на вулиці Монмартр, де Месмер влаштував клініку, п’ять років поспіль товпляться пацієнти усіх станів, справжні й уявні хворі, допитливі й сноби всякого рангу. Кожен допитливий парижанин – а який парижанин з хорошого товариства не допитливий? – повинен за будь-яку ціну хоч раз випробувати на собі чудодійний флюїд і потім цією сенсацією хвалитися в елегантних салонах з тією ж приблизно дилетантською поверховістю, як у наш час за п’ятигодинним чаєм розмірковують про теорію відносності або психоаналіз. Месмер у моді, і тому його наука, яка сприймається ним вельми серйозно, діє на суспільство не як наука, а як театр. Те, що в постановці його лікування є дійсно щось ніби театральне, Месмер ніколи не заперечував, навпаки, він відкрито визнає це. «Якби мої прийоми не були розумно обґрунтовані, вони повинні були б здаватися настільки ж безглуздими, настільки смішними, і в них дійсно було б важко повірити».
Йому як знавцю людських душ відомо, що будь-яке засноване на вірі лікування потребує для посилення його дії певного магічного або релігійного церемоніалу; і він, маючи в цьому психологічну впевненість, оточує свою особистість якимось магічним ореолом; як будь-який лікар, що розуміється на психології, він підсилює свій авторитет таємничістю. Уже саме приміщення викликає у відвідувачів тривогу й збудження завдяки особливому внутрішньому оздобленню. Вікна затемнені завісами, щоб створити сутінкове освітлення, важкі килими на підлозі й на стінах приглушують звук, дзеркала відображають з усіх боків золотисті відтінки світла, дивні символічні знаки зірок привертають увагу, не даючи повного задоволення. Невизначеність завжди підвищує почуття очікування, таємничість посилює напругу, мовчання й замовчування збільшують містичну налаштованість; тому в чарівному приймальному покої