що ці поляки будуть у нас робити? – трусонула вона своїми кучерями неозначеного кольору.
– А вони привезли таку машину, що зробить у стіні дірку. І через той отвір вони через камеру побачать, що там усередині.
– А Ромашка чим їм платитиме за таку апаратуру? Вона ж дорога, мабуть, як холера!
– А він домовився за так. Ти ж знаєш Ромашку: він уміє про все домовлятися.
– І що та їхня машина – вже щось побачила?
– Трохи свердлили. Лишилася остання цегла. Але вирішили перекласти на потім. Коли фестиваль закінчиться.
– Чому?
– Ой, та то треба купу служб викликати: Міністерство з надзвичайних ситуацій, начальство, журналістів!
– А для чого?
– Бо то – сенсація! А раптом там золото, скарби якісь? А, може, навпаки – міни, і все в небо злетить!
– Слухай, Страшко, це ж наш шанс! – Нонна Георгіївна захвилювалася і її могутні груди заходили дев’ятим валом. – Дай мені водички!
Микола Карпович налив із електрочайника трохи мутнуватої рідини. Мадам Тарантас була така схвильована, що навіть не зважила на таку неґречність. Запивши, вона відчинила вікно, висунулася до половини і глянула вгору, де світилася бенкетна зала.
– Гуляють вони! Миколо Карповичу, треба зламати стіну! Негайно! Це Божий знак! – блиснула вона очима і впритул наблизилася на поблідлого заступника директора.
– Як зламати? Яку стіну? – повторював самими губами Страшко.
– Це буде всеукраїнський скандал і його звідси нарешті копнуть… – Нонна Георгіївна навіть показала футбольний жест, хоча була у довгій спідниці.
– Ви збожеволіли! – очманілий Микола Карпович навіть присів.
– Навпаки! У мене – просвітлення! Святий Миколай дає нам останню можливість спекатися цього навіженого! Геть хаос, який він тут посіяв!
– А якщо хтось довідається, що це був я? – Страшко вже розпускав свою закоротку краватку, бо йому не вистачало повітря.
– Ключі від фондів є в багатьох. Але у вас є алібі – я. Ми сиділи і мирно пили чай. А якщо Ромашку виженуть, то ви можете стати навіть… директором.
– Побійтеся Бога!
– Тоді пробудете заступником до пенсії. В іншому разі він нас звідси за кілька місяців викурить!
Страшко опинився у безвихідній ситуації. Стати боягузом в очах дами – це було занадто сильне приниження навіть для нього.
– А якщо рвоне? І все піде к бісу? – схопився він за рятівну соломинку. – У нас шістдесят тисяч експонатів!
– Ой, не вірте цим панікерським настроям! По війні тут все обнишпорили. Не могла у Лаврі залишитися вибухівка. Просто зробіть пролом! Там, певно, ще залишилися інструменти. Ну, вперед!
Вона підняла його своїми сильними ручиськами і поштовхала до дверей.
– Ви – мій герой! А я – ваша кицька! Мр-р-р-р! – залащилася вона.
Останнім часом вони перейняли у стосунках котячу мову, коли хотіли висловити особливі ніжності.
– Мяу! –