себе погано, Лоїс.
– Кіт, я почуваюся добре, справді. Я хочу, щоб ти не хвилювався.
– Бідна моя дитина. Я не усвідомлював, що Благословення буде для тебе занадто довгою службою після поїздки сюди спекотною погодою та всього іншого.
Вона весело засміялася.
– Я думаю, що правда полягає в тому, що я не дуже звикла до Благословення. Меса – це максимальна межа мого релігійного завзяття.
Вона зробила паузу, а потім швидко продовжила:
– Я не хочу тебе шокувати, Кіте, але я навіть сказати тобі не можу, як незручно стало бути католиком. Це, схоже, вже зовсім застаріло. Що стосується моралі, то деякі найбільш нестямні хлопці, яких я знаю, – католики. А найрозумніші хлопці – я маю на увазі тих, хто багато думає і читає, – схоже, більше ні в що не вірять.
– Розкажи мені про це. Автобусу не буде ще пів години.
Вони сіли на лавку біля алеї.
– Наприклад, Джеральд Картер, він опублікував роман. Він так і котиться зі сміху, коли люди згадують про безсмертя. І ще Гова – ну, інший хлопець, якого я добре знала останнім часом, він був членом «Фі-Бета-Каппа» в Гарварді, – каже, що жодна розумна людина не може вірити у надприродне християнство. Він каже, що Христос був великим соціалістом. Я тебе шокую?.
Вона несподівано замовкла.
Кіт посміхнувся.
– Монаха не можна шокувати. В нього професійний імунітет щодо шоку.
– Ну, – продовжувала вона, – це в усьому. Все здається таким обмеженим. Наприклад, церковні школи. Існує більше свободи в тих речах, які католики не можуть бачити, як-от контроль над народжуваністю.
Кіт здригнувся майже непомітно, але Лоїс це побачила.
– О, – швидко сказала вона, – зараз усі говорять про все.
– Напевно, так краще.
– О, так, набагато краще. Ну, це все, Кіте. Я просто хотіла розповісти тобі, чому тепер я ставлюся трохи… без ентузіазму.
– Я не шокований, Лоїс. Я розумію краще, ніж ти думаєш. Усі ми проходимо через такі часи. Але я знаю, що все буде добре, дівчинко. Є той дар віри, який ми маємо, ти і я, і він допоможе нам здолати погані часи.
Говорячи це він піднявся, і вони знову почали йти алеєю.
– Я хочу, щоб ти молилася за мене інколи, Лоїс. Я думаю, що твої молитви будуть саме про те, що мені дійсно потрібно. Тому що ми стали набагато ближче один до одного за ці години, я вважаю.
Її очі раптом засяяли.
– О, це так, дійсно так! – вигукнула вона. – Зараз я відчуваю себе ближче до тебе, ніж до будь-кого у світі.
Він раптом зупинився і вказав на узбіччя.
– Ми можемо… лише хвилину…
Це була П’єта, статуя Пресвятої Богородиці у людський зріст, встановлена у півколі з каміння.
Відчувши себе трохи ніяково, вона опустилася на коліна біля нього і зробила невдалу спробу помолитися.
Вона була лише на середині молитви, коли він піднявся. Він знову взяв її за руку.
– Я хотів подякувати Їй за те, що Вона дозволила нам провести цей день разом, – просто сказав він.
Лоїс відчула раптову грудку в горлі, і вона хотіла сказати щось, що дасть йому