кожному доводиться зношувати два набори залоз за одне життя. Я б не згодився взяти наступний набір навіть за весь запас бадьорості притулку для сиріт.
ПІТЕР: (беручи до уваги) Я не думаю, що Ви б відмовились від набору від гарного спокійного старого священика.
МІСТЕР ІКІ: У священників немає залоз – у них душі.
(За сценою приглушено звучить сигнал клаксону, що свідчить про те, що близько зупинився великий автомобіль. Потім на сцені з’являється гарно одягнений молодий чоловік, вдягнений у вечірній костюм і капелюх з патентованої шкіри. Він дуже світський чоловік. Його протиставлення духовності інших двох дійових осіб спостерігається навіть з першого ряду балкона. Це РОДНІ ДІВАЙН.)
ДІВАЙН: Мені потрібна Ульса Ікі.
(МІСТЕР ІКІ підіймається і, здригаючись, стоїть між двома ножами.)
МІСТЕР ІКІ: Моя дочка в Лондоні.
ДІВАЙН: Вона покинула Лондон. Вона їде сюди. Я відправився за нею.
(Він тягнеться за сигаретами до маленької оздобленої перламутром сумки, що висить у нього на боці. Він дістає одну і, чиркнувши сірником, підносить його до сигарети. Сигарета миттєво запалюється.)
ДІВАЙН: Я зачекаю.
(Він чекає. Проходить кілька годин. Немає ніяких звуків, окрім випадкового базікання чи клацання ножиків, коли вони сваряться між собою. Тут можна вставити кілька пісень чи якісь карткові фокуси у виконанні ДІВАЙНА або ж акробатичний етюд, чи як вам заманеться.)
ДІВАЙН: Тут дуже тихо.
МІСТЕР ІКІ: Так, дуже тихо…
(Раптом з’являється кричуще одягнена дівчина; вона дуже вульгарна. Це УЛЬСА ІКІ. Вона має одне з тих безформних облич, що притаманні ранньому італійському живопису.)
УЛЬСА: (грубим, вульгарним голосом) Батько! Ось і я! Вгадай що зробила Ульса?
МІСТЕР ІКІ: (трепетно) Ульса, моя маленька Ульса.
(Вони обіймають тулуби один одного.)
МІСТЕР ІКІ: (з надією) Ти повернулася, щоб допомогти з оранкою?
УЛЬСА: (сердито) Ні, батько; оранка це так нудно. Думаю, що ні.
(Хоча її акцент жахливий, зміст її промови дуже милий і чітко зрозумілий.)
ДІВАЙН: (примирливо) Слухай, Ульса. Давай будемо намагатись досягти порозуміння.
(Він рухається до неї витонченими, рівними кроками, які допомогли йому стати капітаном команди зі спортивного крокування в Кембриджі.)
УЛЬСА: Ти все ще стверджуєш, що це мусить бути Джек?
МІСТЕР ІКІ: Про що це вона?
ДІВАЙН: (ласкаво) Моя дорога, звичайно, це мусить бути Джек. І ніяк не може бути Френк.
МІСТЕР ІКІ: Який Френк?
УЛЬСА: Це буде Френк!
(Тут можна вставити якийсь ризикований жарт.)
МІСТЕР ІКІ: (примхливо) Ви не поб’єтесь… Точно ж не поб’єтесь…
ДІВАЙН: (протягує руку, щоб погладити її по руці тим самим потужним рухом, який зробив його капітаном команди з греблі в Оксфорді) То краще б тобі вийти за мене заміж.
УЛЬСА: (презирливо) Та невже? Мене ж пустять до твого будинку навіть з чорного ходу.
ДІВАЙН: