Північна Корея і т. п. Ще в шістдесятих роках почався великий відхід селянської молоді до міста. Нарешті всі колгоспники отримали паспорти і свобідний вихід з колгоспу. Це не був жест доброї волі «мудрої» політики партії чи уряду. Ні, це була вимушена міра, тому що на заводах і фабриках не вистачало робочих рук, почався розвиток промисловості. Тільки за перші роки, а точніше станом на 01.01.64 р. кількість населення в с. Макуневі зменшилась на 800 чол., тобто на 327 дворів залишилось менше 1200чол. А відхід продовжувався.
Але повернімось до спогадів, до старих часів. Як я вже згадував, наше село розбудовувалось без всякого плану, на окремих земельних масивах, і кожен з них мав свою назву. Таким чином, від центральної садиби йшли назви забудов: Гори, Доли, Яворівщина, Загребля, Завадівка і Бояри. Село ще мало два хутори—Берці і Парцеляція, де теж жила наша родина. На Боярах поселилися і наші предки. Мені здається, що саме ця околиця заселялась в ті далекі часи переселенцями. Дані говорять про те, що в село переселились не тільки родини Бервецьких, а і Крукеницьких, Базеляків, а може, були ще й інші. На мою думку, ця околиця була вибрана для проживання не випадково, вона була найбільш сприятливою для ведення сільського господарства, знаходилась на пагорбі, вся сонячна, а поруч поля і велике громадське пасовище, яке чомусь називали Залісок. Можна тільки здогадуватись, що Бояри виникли на місці якогось лісочку, а тому і назва Залісок. Фактично с. Макунів було оточене лісами з усіх боків. Ні один сільський масив такого пасовища не мав. Худоба на ньому випасалась безкоштовно, але і віддачі від нього було мало, оскільки за ним ніхто не доглядав. Важливе значення мало і те, що недалеко від садиб були розкинуті людські поля, щодавало перевагу в обробітку землі і впливало на рентабельність продукції. Правда, в ті часи про це ще ніхто не здогадувався, залишки продукції продавали.
Я ще коротко хочу розповісти про особливий масив—Парцеляцію, оскільки з нею пов’язане і моє дитинство. Це було наймолодше і найменше поселення в селі. Сюди добровільно, шукаючи кращої долі, роботи, люди переселялись на заклик пана Ольшанського, на його землю, частину якої по можливості викупляли. В основному він давав їм земельні наділи для будівництва і обробітку, а їх використовував як дешеву робочу силу. Це була так звана панщина. Сюди на Парцеляцію в 30-х роках переселилися мій дід Федір і баба Катерина по маминій лінії. Разом з батьками переїхала і наша мама, тут вона знайшла нашого тата-діда, за якого згодом вийшла заміж. Мама з родиною переїхала з села Заріччя, сюди ж переїхали ще дві мамині заміжні сестри: Ганна і Катерина. Всього на хуторі Парцеляція було сім дворів, в т.ч. один жидівський—Саламонівський. Село Заріччя, звідки приїхала мамина родина, це фактично хутір. За переказами, він виник в 17—18 ст., назва пояснюється його розташуванням—за річкою Вишня відносно найдавнішого поселення с. Борятино. Назва села і хуторазбереглася і понині. В названих поселеннях жили і мамині дальші