мусіли відповісти. Реакція діда була негайною, невістку до хати не впускали, а тата фактично вигнали з дому. Таким чином, мама продовжувала жити у своїх батьків, а тато на ніч йшов до мами, а на день додому, працювати на батьківському полі. Тато спершу думав, що все стане на своє місце і дід з бабою змиряться. Дід на примирення не йшов. Така поведінка діда з бабою лише підсилювала ворожнечу, і по селу поширювалися різні побрехеньки.
Одруження тата без згоди своїх батьків викликало надзвичайно негативну реакцію не тільки серед рідних і родичів тата, більшість селян теж засуджувало такий вчинок. Відомо, що батьки взяли шлюб нелегально, весілля не було. Розгніваний непокорою сина, дід стояв на своєму, продовжував не визнавати невістку, а тато, в свою чергу, не міг і не мав права так далі жити. Треба було терміново щось вирішувати. І молоді скоро придумали непоганий вихід, – завербуватись на роботу до Франції. Таким чином, вони хотіли розв’язати свою проблему, вирішити сімейний конфлікт і відгородити себе і діда від подальших непотрібних сільських розмов. Батьки, як і всі тогочасні емігранти-заробітчани, надіялись у Франції заробити і відкласти трохи грошенят, повернутись додому, купити земельний наділ і завести власне господарство. Без власного господарства ніхто не уявляв собі життя. Місто в цей час було недоступним для українців з далекого села, тому що навіть у Львові тоді не булопотужної промисловості, було кілька фабрик, і різні майстерні, якими володіли жиди або поляки. Повоєнна економічна криза послабила і так незначні львівські підприємства. Лише після 1935 року вони почали оживати. Слабкий розвиток промисловості був причиною значного безробіття, яке в 1938 році становило 12 тис. осіб, що викликало ряд страйків і маніфестацій.
Дуже жаль, що тато з мамою так і не змогли виїхати, можливо тоді всі вони уникли б Сибіру, дід ще довго б жив і спочивав би на своїй власній землі, а не у Кустанайських степах, тато з мамою уникли б тюрми і знущань, а їхні діти мали б нормальне дитинство і батьківську ласку. На жаль, для батьків і всієїродини була запрограмована інша версія життя. Їм судилось пройти через суворіші випробування. Як кажуть, від долі не втечеш, хоча покладатися тільки на неї теж не варто. З її капризами треба боротися і вчасно вживати обґрунтовані і вірні заходи. Одні люди коряться долі, інші творять її самі.
В тридцятих роках, перед війною (за війну ще ніхто тоді і не думав) вербуватися на роботу в інші країни було дуже модно, але ця мода була вкрай вимушена (приблизно, як тепер). Злидні, біда змушували бідних, босих і голодних людей їхати на заробітки і шукати в чужій країні щастя. Дійсно, в тридцятих роках всі західні країни, а в першу чергу США і Канада, почали розвиватися, промисловість вимагала робочої сили, постачальником якої і стали бідні і нерозвинені країни. Всі заробітчани їхали туди лише на певний час з єдиною метою: підзаробити, повернутись додому і завести або розширити своє господарство. Відомо,