шістьох найрозумніших «термітів», кожен із яких мав захмарний показник IQ – понад 180 одиниць. Фельдман очікував, що кожен із цих геніїв переросте своїх ровесників, однак лише четверо з них досягли високого рівня у своїй професії (наприклад, стали суддями чи відомими архітекторами); як група загалом вони були не набагато успішнішими від тих, хто набрав на 30–40 балів менше.
Розгляньмо приклад Беатріс і Сари Енн – двох надто розвинених дівчаток із IQ у 192 бали, з якими ми познайомилися на початку розділу. Беатріс мусила сяк-так торгувати нерухомістю й жити на кошти свого чоловіка – разючий контраст із кар’єрою Оппенгаймера, результат якого був одним із найнижчих у групі. А от Сара Енн здобула ступінь доктора, проте, вочевидь, не змогла зосередитися на власній кар’єрі; до п’ятдесяти років вона вела напівкочове життя, мешкаючи то в одного знайомого, то в іншого, і, зрештою, у комуні. «Гадаю, що в дитячі роки я надто запишалася своїм статусом “терміта”… і надто мало зробила з цим даром», – пізніше писала вона.
Не можна знехтувати тією ймовірністю, що хтось із «термітів» міг свідомо відмовитися від далекосяжної (і сповненої потенційних стресів) кар’єри, проте, якби загальний інтелект мав таке важливе значення, якого надавав йому Терман, то значних успіхів у науці, мистецтві й політиці домоглася би більша кількість учнів. «Пригадуючи колишній Терманів оптимізм щодо потенціалу його вихованців… з гіркотою думаю про те, що вони могли краще розпорядитися власними життями», – дійшов висновку Фельдман.
Тлумачення загального інтелекту як всесильного засобу розв’язання проблем та успішного навчання також має узгоджуватися з ефектом Флінна – загадковим зростанням рівня IQ за останні десятиліття.
Щоб довідатися більше з цього питання, я зустрівся з Флінном у будинку його сина в Оксфорді, куди той прилетів зі своєї домівки в Новій Зеландії. Сьогодні Флінн – вагома постать у дослідженнях інтелекту, проте, за його словами, це було тимчасовим захопленням: «Я – філософ-мораліст, який цікавиться психологією. Я маю на увазі, що ця діяльність за останні тридцять років забирає половину мого часу».
Флінн зацікавився темою IQ, коли натрапив на тривожні заяви, начебто певні расові групи за своєю природою мають нижчий рівень інтелекту. Він виявив, що відмінності в показниках IQ мали природу, пов’язану з оточенням: наприклад, діти із заможних та освічених родин мають багатший лексикон, а це означає, що з вербальними частинами тексту вони впораються краще.
Проте, аналізуючи результати різних досліджень, Флінн виявив ще загадковіші факти: рівень інтелекту представників усіх рас за останні десятиліття поліпшився. Психологи поступово реагували на цей факт, роблячи планку іспиту все вищою: для того щоб отримати той самий показник IQ, доводилося відповідати на більшу кількість запитань. Однак порівняно з первинними даними, стрибок впадав в око, становлячи приблизно 30 балів за останні вісімдесят років. Я подумав: «Чому