трохи пошукав після нашої першої зустрічі. Нічого серйозного, грошей я за таке з вас не візьму…
– Я заплачý.
– …але цього досить. У нас могли б бути шанси відстежити хлопця, який двадцять років тому викладав у одному з понад двадцяти вищих навчальних закладів Массачусетсу чи Коннектикуту, якби він звався Тревор чи, трясця, навіть Закарі. Проте я, міс Чайлдс, провів для вас швидкий комп’ютерний аналіз, і за останні двадцять років у двадцяти семи закладах, які я визначив як імовірних кандидатів, було сімдесят троє, – помітивши її шок, він кивнув, – ад’юнктів, тимчасових викладачів, асистент-професорів, доцентів і професорів на ім’я Джеймс. Хтось протримався один семестр, хтось менше, а хтось пішов іншим шляхом і дістав постійну роботу.
– Можете знайти послужні списки, фотографії з особових справ?
– Для деяких – звичайно, можливо для половини. Але якщо його не буде серед тієї половини – та й як ви взагалі його розпізнали б? – то нам довелося б відстежити інших тридцятьох п’ятьох Джеймсів, які, якщо про це можна судити з демографічних тенденцій у нашій країні, розкидані по всіх п’ятдесяти штатах, і знайти спосіб дістати їхні фотографії двадцятирічної давності. Тоді я взяв би з вас гроші не за сорок годин роботи, а за чотириста. І все одно не було б гарантії, що ми знайдемо цього хлопця.
Рейчел розглянула свої відчуття – тривогу, лють, безпорадність, – відчула ще сильнішу лють, а тоді нарешті впертий гнів: цей гад не хоче виконувати свою роботу. Чудово, вона знайде того, хто її виконає.
Браян прочитав це в її очах і помітив, як вона підтягнула до себе сумочку.
– Якщо ви підете до когось іншого, то цей хтось, побачивши вас, молоду жінку, яка нещодавно успадкувала трохи грошей, витягне з вас ці гроші, та все одно нічого не знайде. І ця крадіжка, а, на мою думку, це крадіжка, буде цілком законною. Тоді ви зостанетеся бідною і без батька.
Він нахилився вперед і тихо спитав:
– Де ви народилися?
Вона нахилила голову в бік вікна на південь.
– У Спрінґфілді.
– Документи з лікарні є?
Вона кивнула.
– У графі «батько» зазначено «невідомий».
– Але ж вони, Елізабет і Джеймс, тоді були разом.
І знову кивок.
– Одного разу, будучи напідпитку, вона розповіла мені, що того вечора, коли в неї почалися пологи, вони сварились і він поїхав із міста. Вона народила мене й зозла відмовилася зазначати його в документах, бо його не було поруч.
Вони сиділи й мовчали, аж поки вона не сказала:
– То ви не візьметеся за мою справу?
Браян Делакруа похитав головою.
– Відпустіть його.
Вона підвелася з дрожем у руках і подякувала за приділений час.
Рейчел відшукала фотографії в усьому будинку: на тумбочці в материній спальні, у коробці на горищі, у шухляді в материному кабінеті. Щонайменше на вісімдесяти п’яти відсотках із них було зображено її з матір’ю.