й відразу! Треба слухати старших, – теж засміялася Вероніка, а трохи заспокоївшись, додала: – ти дуже вродлива дівчина. Прийдеш додому, покинь свій суп і трохи виділи часу для себе. Тоді сама побачиш, яка ти прекрасна. А щодо розуму. Ми з тобою спілкуємося із часу мого переїзду й завжди знаходили теми для розмов. Хоч раз згадай, щоб ми говорили про борщі чи прибирання! Жодного разу не було! А про що це свідчить? Про те, що ти багато знаєш і поза своїми каструлями.
Софія скривилась і відвернулася.
– Ну що ти, Соню! – Вероніка обережно обійняла дівчину, дозволяючи виплакатися в себе на плечі.
– Може, тобі варто з’їздити й перепочити від усіх проблем? Є в тебе якесь улюблене місце? Може, Кирилівка чи Бердянськ? Зараз, звісно, не курортний сезон, але прогулятися біля моря завжди корисно.
– Є, – схлипнула Соня, – в Антона є мисливський будиночок. То моє найулюбленіше місце на світі.
– Клас! То, може, візьми свого Антона і їдьте? Або сама туди якось зганяй.
– Добре, – шморгнула носом Софія і всміхнулася.
Вероніка, повернувшись додому, ледь не збила у вітальні Тетяну, яка поспіхом одягалася.
– Вероніко, чому ти мене не розбудила?
– І тобі доброго ранку! – спробувала усміхнутися жінка. – Вирішила не турбувати, бо сьогодні в тебе й так тяжкий день.
– Дякую, не знаю, що б я без тебе робила.
«Ось вона, Таня, – промайнуло в голові у Вероніки, – її злість і роздратування минають після однієї лише приємної фрази».
– То що, поснідаєш? Я приготувала кус-кус, – запропонувала вона.
– Ні, дякую, – Тетяна заходилася одягати теплі зимові колготи з начосом, – мені слід іти додому. Скоро привезуть тіло… – вона затнулася.
Вероніка побачила, що подруга щосили стримується, аби не заплакати, тому просто міцно обійняла її. Таня таки стримала сльози, але дрібно затремтіла, ніби перебувала не в теплій оселі, а там, на морозі.
– Я піду з тобою, – промовила Вероніка.
Заперечень не було. За двадцять хвилин жінки брели не розчищеним від снігу двором покійної баби Тоні. Але не встигли зайти до хати, як біля воріт загальмував автомобіль. Вероніка впізнала Антона, що виходив із салону.
– Він уже привіз її, – захвилювалася Таня і знову затремтіла, – а я ще нічого не підготувала!
– Спокійно, зараз усе зробимо. Почекають дві хвилини, – спробувала заспокоїти подругу Вероніка.
Антон тим часом став відчиняти ворота. Вітатися із сестрою він не поспішав, тому Тетяна сама підійшла до нього.
– Тобто ти ще нічого не підготувала?! – почула Вероніка чоловіків незадоволений вигук.
Побачивши, що Тетяна щось винувато пояснює братові, жінка не стрималася і таки втрутилася в їхню розмову.
– Не треба мені тут щось розказувати. Може, ти замість виправдань хоч раз визнаєш, що ні на що не здатна без матері? Завжди була й завжди будеш, – накинувся Антон на сестру.
У Вероніки стислися кулаки, коли вона почула ці слова, але захистити подругу вона не встигла.
Тетяна здригнулася, а потім пролунав ляпас.
У