краплиною стало те, що мама ввечері послала мене в магазин із величезним списком продуктів, які я мала купити. Там було стільки всього, що я засіла в тому магазині десь на годину. Пакети були повними, нести їх було важко. На вулиці вже стало холодніше, а я вийшла лише у футболці. Сумно, прикро, темно. Мій гарний настрій просто розчинився в повітрі. Чесно, я думала, що це найгірший день народження в моєму житті. Та коли я повернулася додому, ще в коридорі почула якийсь шум, а у вітальні на мене чекав сюрприз: усі друзі, близькі, рідні, Олег зібралися, щоб привітати мене. Це було так неочікувано та приємно, але спочатку я вдала, що ображена. Як це так, вони змусили мене весь день нервувати! – Я тихо засміялася, згадавши ту мить. – А потім було ще багато подарунків, торт і веселощі. Дуже люблю свій вісімнадцятий день народження.
– Який гарний у тебе спогад, – сказав Остап, і я помітила на його обличчі усмішку. – Сподіваюся, що колись ми почуємо й інші такі твої історії. Аріно, можливо, ти цього разу розкажеш нам якийсь інший свій добрий спогад?
– Ну, в мене не дуже багато таких чудових історій, як у принцеси. – Вона поглянула на мене, примруживши очі. Не розумію, чому вона так недолюблювала мене. – Мій єдиний і поки що найприємніший спогад – це коли хрещений батько подарував мені ляльку, про яку я давно мріяла. Мені тоді було лише сім, і я нічого не хотіла так, як її. Батьки, на жаль, не мали грошей. Вони дали зрозуміти, що я не отримаю ляльки. Хрещений батько дуже любив мене й часто приходив у гості. Одного разу він і з’явився з цією лялькою. Я дивилася на нього великими очима й не могла повірити, що це та сама іграшка, про яку я так мріяла. Наступного дня він виїхав на зустрічну смугу… Один удар – на смерть. Це остання річ, подарована ним, та останній добрий спогад у моєму житті.
– Ти щоразу розповідаєш цю історію, – мовив Остап. Ріна кивнула та зручніше вмостилася в кріслі.
– А мені цікаво, що розкажеш ти. – Вона усміхнулася до нього й підняла одну брову. – Думаю, теж те саме, що й завжди.
– Так, Аріно, твоя правда. – Він злегка всміхнувся кутиками губ і обвів нас усіх пильним поглядом. – У нас із тобою лише по одному чудовому спогаду. Хоча я впевнений, якщо копнути глибше в нашу свідомість, ми точно згадаємо значно більше приємних миттєвостей. А тепер я поділюся своєю коротенькою історією. Одного дня моє життя цілковито змінилося. Мені було дванадцять. Я сидів на сходах, дивлячись, як хлопці грають у футбол. Ніколи не любив цього заняття, тому й відмовлявся завжди. Я дивився й думав, що застряг у цьому місці ще на шість років, а тоді вперше зрозумів, що геть не знаю, що робитиму, коли мені буде вісімнадцять. І раптом підбігає мій добрий друг і каже, що випадково підслухав, ніби по мене приїхали батьки. Я одразу ж сказав, що це неправда, що цього не може бути, адже я вже дорослий, а таких не всиновлюють. Я був певен, що він щось наплутав, бо, звісно, вони скоріше візьмуть маленьку дитину, ніж підлітка з непростим характером. Та виявилося, що помилився я, а ці люди все ж прийшли по мене. Отак одного чудового дня у мене з’явилася прекрасна сім’я, якій я