повернувся до письмового столу і вкотре перечитав нотатки. Відчував, як пашить його обличчя, і, хоч головний біль не турбував, одразу збагнув: підвищується тиск.
«Якщо він справді знає, хто вбив Єгора, чому би не сказати прямо, хто це зробив? Що він замислив? На чиєму він боці: правосуддя чи вбивці? Або ж він сам божевільний вбивця, який власноруч убив Єгора, ще когось, а тепер вирішив познущатися. А можливо, він – найманець? Людина, яку найняли виконувати брудну роботу? І замовник хтось із цих людей зі списку?
А що, як він усе ж на боці правосуддя і його намір розкрити нам ім’я вбивці справжній?.. Адріяне, ти при тямі? Він зберігає частини людського тіла! Носиться з ними містом! Яка нормальна людина чинитиме так?!»
Колишній слідчий міцно стиснув кулаки зі злості та безпорадності: «Хто, в біса, цей тип?»
«Хтось, хто все життя до цього часу провів непомітно, – відповів внутрішній голос. – Люди із такою зовнішністю, – він пригадав його хворобливо-бліде обличчя, надмірну худорлявість і відсутність волосся, вій та брів, – як правило, ховаються від суспільства, мають максимум двох-трьох знайомих і працюють там, де зустрінуть мінімум людей. Вони здаються непомітними – бо справді непомітні. Вони – привиди серед нас. Ними ніхто не цікавиться або ж намагається на них не звертати уваги. Тихоні, від яких нічого лихого ніколи не почуєш. Тільки ніхто не знає, що коїться у їхніх головах.»
Скляр розстібнув верхній ґудзик сорочки та сьорбнув води: запив таблетку від тиску. Якийсь час сидів похмурий і нерухомий, думки у голові плуталися. Його уявлення про те, хто міг бажати смерті синові, наразі видавалися надто туманними. Найголовнішими версіями він уважав помсту з боку заздрісних колег (син ніколи не вмів тримати людей у лабетах) або ж з боку того, кого Єгор колись відправив на нари. Зо два роки тому Єгора заледве не позбавив життя один такий тип. На самого ж Адріяна Скляра за всю його службу скоювали замах не менш як шість разів.
Він скривився, пригадуючи діалог з дівчиною сина. Адріян Скляр не сумнівався, що ця жінка не все йому розповіла. Якби допит проводився як годиться, він би розмовляв з нею зовсім по-іншому.
«Хтозна, можливо, ще доведеться.»
Йому пригадалося, яким щастям світився Єгор, коли тільки почав зустрічатися з Танею. З точкою зору сина батько так і не погодився. Він так і не повірив у щирість почуттів дівчини, що замолоду мала проблеми з наркотиками. Зрештою, жінкою вона була гарною – залицяльників їй ніколи не бракувало. Чимало з них були заможними і набагато успішнішими, ніж Єгор. Адріян Скляр зовсім не здивувався, коли Таня покинула його сина.
Так само не сподобалися йому Єгорові приятелі зі служби.
Із шести замахів на Адріяна два було здійснено на замовлення колег. Його прикрий життєвий досвід змушував придивлятися до кожного, хто поряд.
Особливо до друзів.
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 14:30
– Швидко ж ви працюєте, – Владислав Новацький неквапливо сьорбнув чаю. Його уважні запалі очі ретельно вивчали оперативника, не приховуючи цікавості. – Кава тут смачна, –