подружку і чимдуж понеслась додому, збиваючи дику траву.
А в хаті було тихо. Марко солодко сопів уві сні. «Як добре!» – подумала Ліна і поспіхом сховала альбом собі під ковдру.
Ніч ніяк не хотіла наставати. Так буває, коли чогось дуже чекаєш. Потім, коли всі повкладалися й вимкнули світло, довго чулося белькотіння Марка – ну що за дитина така? Ліна ще вдень припасла ліхтарик. Залізла під ковдру, розкрила альбом – і… нічого. Нічого не сталося. Скільки не вдивлялася – усе намарно. Звичайний малюнок. Звичайні принцеси під широким листям якоїсь рослини. Удалині – зовсім крихітний замок. Ліна всі очі видивилася – та принцеси не рухались. Треба тільки повірити… З усіх сил вона намагалася вірити. Невже й справді надурила її Кароліна?
Ліна походила по хаті, перевірила, чи замкнені двері, зазирнула в кімнату бабусі й дідуся – темно, всі сплять. А у вікні навпроти світиться. Невже Кароліна теж не спить? Її кімната з іншого боку. А Дарка її стереже. Може, слід придивитися до інших малюнків? Треба лише набратися терпіння.
Коли Ліна повернулася, побачила на підлозі розкритий альбом. У тьмяному світлі ліхтарика виднілося ліжечко Марка. Ось лише… Марка у ньому не було. Гм… Невже сховався? Посвітила під ліжком – немає. Ні під одним, ні під іншим. У шафу зазирнула – теж немає. За кріслом – теж… Вона не на жарт злякалася. Обійшла майже всю хату. А тоді уважніше придивилася до альбому, а там на аркуші – сліди маленьких ніжок. От біда! Марка втягнув альбом. Треба негайно рятувати братика! Але як? Може, є якесь закляття? Це знає лише Кароліна…
Темно на вулиці, страшно. Ліна взяла альбом, тихенько відчинила вікно і вистрибнула просто у траву – босоніж, у самій сорочечці. Вона так розхвилювалася, що ні про що інше не могла й думати – тільки про братика.
Ніч висить над землею, лунка тиша довкола, тільки коники стрекочуть. Місяць рогами небо підпирає, зірки серпневі низько висять, ллють світло на чорні кущі… Ось тепер Ліні справді стало лячно від самого лише погляду на дворище Хвиньківни. Та ще дужче вона боялася за Марка, тому зібрала волю в кулак і чкурнула щодуху через дворище…
Опинившись біля вікна Кароліни, побачила, що віконниці зачинені. Спробувала відчинити – і в неї вийшло! Якщо чогось дуже захотіти, то ніякі перешкоди на заваді не стануть. І неодмінно трапиться диво. Ліна постукала в шибку. Кароліна, певно, вже спала. Постукала дужче – й невдовзі у вікні показалося біленьке личко Кароліни. Вона відчинила вікно, і Ліна вскочила до її кімнати.
– Що сталося? – захвилювалась Кароліна.
– Біда, – сказала Ліна, важко дихаючи. – Сталася велика біда. Цей альбом… він проковтнув Марка.
– Ой, я ж тебе попереджала… Я відчувала, що не варто давати тобі малюнки!
– Але що ж робити? Невже Марко назавжди залишиться у твоєму світі?! – Ліна мало не розплакалась.
– Для початку – заспокойся. Ми ще маємо шанс його врятувати. Тільки це треба зробити до світанку,