полегшення (чи навіть гірше – радості!) від того, що торговців-євреїв позбавили бізнесу, адже пропаганда запевнила його, що навала кравців-євреїв, які переманять усіх його клієнтів, – це лише справа часу.
Пункт третій: Але невже це означає, що їх слід прогнати назавжди?
Пункт четвертий: Його сім’я. Він, звичайно ж, мусить робити усе, щоб її забезпечити. Якщо це означає, що він мусить вступити в партію, він мусить вступити в партію. Пункт п’ятий: Десь там, на самому дні його серця, щось свербіло, та він наказав собі нічого не шкрябати. Він боявся того, що могло звідти витекти.
Коли, звернувши декілька разів, вони вийшли на Небесну вулицю, Алекс промовив:
– Синку, не можна ходити по вулиці, вимазавшись чорним, чуєш мене?
Руді було цікаво, але в той же час він розгубився. Місяць уже відпороли, і він міг вільно рухатися небом, то вверх, то вниз, і стікати хлопчикові на обличчя, яке стало серйозним і похмурим, як його думки.
– Тату, а чому не можна?
– Тому що тебе заберуть.
– Чому?
– Тому що не треба намагатися стати чорним, чи євреєм, чи ще кимось, хто… не такий, як ми.
– А хто такі євреї?
– Пам’ятаєш пана Кауфманна, мого давнього клієнта? У нього ми купили тобі черевики.
– Ага.
– Так от, він єврей.
– Я не знав. Щоб бути євреєм, треба платити? Треба мати дозвіл?
– Ні, Руді. – Однією рукою пан Штайнер тягнув велосипеда, другою – Руді. Йому було нелегко розмовляти. Він досі не відпустив синове вухо. Він геть про це забув. – Це те саме, що бути німцем чи католиком.
– О. А Джессі Овенс – католик?
– Я не знаю! – Він перечепився через педаль велосипеда і відпустив хлопчикове вухо.
Якийсь час вони йшли мовчки, а тоді Руді сказав:
– Тату, я хотів би бути таким, як Джессі Овенс.
Пан Штайнер опустив руку синові на голову і пояснив:
– Я знаю, Руді. Але ти маєш гарне світле волосся й великі блакитні очі. Радій тому, що є, зрозумів?
Та нічого не було зрозуміло.
Руді не зрозумів нічого, а та ніч була лише початком того, що мало статися. За два з половиною роки від взуттєвої крамниці Кауфманна залишаться тільки друзки, а всі черевики, ще у коробках, полетять до кузова вантажівки.
Зворотний бік наждачного паперу
Припускаю, що в людей трапляються вирішальні моменти, особливо у дитинстві. Для одних це випадок із Джессі Овенсом. Для інших – істерика з обмоченим ліжком.
Це було наприкінці травня 1939 року, і той вечір нічим не відрізнявся від інших вечорів. Мама вимахувала прасковим кулаком. Тата знову не було вдома. Лізель витерла вхідні двері і споглядала небо над Небесною вулицею.
Перед тим був парад.
Мюнхенською вулицею в брунатних сорочках йшли радикали з НСРПН[20] (також знаної як нацистська партія), гордо тримаючи свої знамена, високо, ніби на палицях, несучи свої голови. Їхні голоси лунали піснями, а насамкінець вони гучно завели «Deutschland Е uber Alles». «Німеччина понад усе».
Як