KTLS (Kyiv-Tokyo-Love-Story). Японська історія. Ольга Хоменко

Початок червня багато років тому. Київ. Чомусь іще цвітуть каштани. Ми з тобою о шостій ранку після довгих гостей ловимо таксі. Яскраве сонце. Спати не хочеться зовсім, хоч ми і не спали нітрохи. Разом. Моя долоня у твоїй руці. Разом…

      Потім у Парижі на день взяття Бастилії, дивимось салют. Ти мене обіймаєш. Здається, так буде завжди.

      Біля моря у Ніцці ми їмо тістечка, розвалившись на стільцях, які хтось забув на набережній. Ти соромишся зайти до готелю «Негреско», бо ти у шортах і тобі здається, що то буде виглядати брутально на фоні кришталевих люстр та арабських килимів у холлі. А я іду. У готелі у Марселі, де ніхто не говорить англійською мовою, ти сидиш на підвіконні і куриш. За вікном вечір, і я вже заснула.

      Ми катаємося на човні по Волзі, і від сонця під вечір наші обличчя нагадують буряки. Ось ти шолома скидаєш, під’їхавши мене зустрічати. Мотоцикл. Намучилась, поки продала.

      У селі Суботів, де поховано Богдана Хмельницького й церква з якого надрукована на п’ятигривневій купюрі. Пам’ятаєш, як ти ледь не заснув за кермом від утоми і лише мій крик уберіг нас тоді від аварії.

      І той день, коли померла твоя собака… Ти плакав… Ти не плакав так, коли я лежала у лікарні й у мене не було зовсім сил після кількох операцій. Ти тоді просто лишив мене у лікарні. Сказав, що втомився, і пішов додому. А я не знала, як мені на те реагувати. Мені просто хотілося знову якомога швидше знову навчитись ходити. Ми тоді іще були поряд, але вже не разом.

      Скільки щасливих і не дуже моментів було у нашому житті. Тоді ще спільному. Але кожного року ти пам’ятав про цей день. І про день той. А цього – забув. Мабуть, у тебе були серйозні причини. Ми були ще разом, але вже не поряд.